Поза грою: Хто ми?
Пролог
Дивлячись назад, зараз, усе що мені хочеться, – це обійняти ту дівчину в квітні, заспокоїти й дозволити їй плакати. Запевнити ту дівчину в липні, що її тривоги не мають підстав.
Запевнити саму себе, що ці почуття правдиві.
Усе що відчуваєш – це важливо.
Хороше чи погане неважливо.
Проте зараз….
Що я відчуваю в цю мить?
Страх?
Злість?
Сором?
Ні, точно ні. Абсолютно нічого з цього.
Тоді, можливо кохання?
Не знаю…
Я пішла, так і не дізнавшись.
Пішла, не знаючи.
Сподіваючись, що коли повернусь, серце не буде так битися поруч з ним.
Душа не буде рватися до нього.
Очі не будуть намагатися зловити його погляд.
Руки не будуть шукати дотиків.
Сподіваючись на це.
Здається, я сама не вірю в жодне слово – занадто багато сталося.
Занадто багато думок про нього і ще більше почуттів.
Здається, нещодавно я запитувала: як це кохати? Як зрозуміти це?
Я зрозуміла.
І якщо бути чесною….. це боляче.
#5220 в Любовні романи
#2258 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
