Розділ 21. Посилка

Понеділок третього тижня. Артем сидів на роботі й дивився на Бага.

Сукулент стояв на підвіконні відділу чистильників — маленький, зелений, у глиняному горщику з написом «Баг» дрібним дівочим почерком. Максим полив його в середу — рівно за графіком, який сам собі встановив після того, як дізнався, що сукуленти не люблять надміру вологи. Баг виглядав добре. Здоровим. Навіть трохи підріс за останній місяць, хоча Артем не був упевнений — можливо, йому просто здавалося.

Артем дивився на Бага й думав.

Три тижні спостережень. Три тижні паралельних відкриттів — у грі й на роботі. Він знав уже багато: поведінкові моделі, BioCPU, ШІ-копії зниклих гравців. Він майже не сумнівався, що Ехо — це Мая. Рука до вуха, стіл біля вікна, реакція на Бора, реакція на Луналу-копію, медовий замість чаю, замовлений помилково і скасований. Усе вказувало на це.

Але «майже» — це не «точно». І розмовляти прямо — у грі чи в реальності — він не міг.

У грі — логи. Кожне слово записується. Якщо він запитає «Мая?» — і хтось із відділу безпеки Nexus це побачить — кінець. Не для нього — для неї.

У реальності — він не знав, де вона. Знав адресу квартири на Лук'янівці — порожню. Знав, що сусід Олег Семенчук щось знає. Але навіть якщо прийде до Олега вдруге — що скаже? «Я думаю, ваша сусідка жива і грає в комп'ютерну гру під іменем Ехо»? Олег і минулого разу не пустив далі порога.

Потрібен інший шлях. Канал зв'язку, який не залишає слідів у логах гри. Який не потребує прямої розмови. Який зрозуміє тільки та людина — і ніхто інший.

Артем дивився на Бага.

Баг.

Маленький сукулент, якого Мая поливала два роки за розкладом. Якого не забрала, коли «звільнилася». Який стоїть на підвіконні чужого відділу й нікому не заважає. Єдина жива річ, яка залишилася від Маї Віраєвої в цій будівлі.

Ідея прийшла не одразу. Вона з'явилася так, як з'являються хороші ідеї — тихо, без гучних фанфар, як людина, що заходить у кімнату й сідає в кутку, і ти не одразу помічаєш, що вона тут.

Якщо Ехо — це Мая, то Мая десь ховається. Ймовірно — у квартирі Олега або поруч. Якщо відправити Бага на адресу Олега — і додати записку.  Просто горщик із рослиною, відправлений кур'єром. Ніхто не підслуховує глиняні горщики. Поки що.

Але був ризик. Очевидний, простий ризик: якщо він помиляється — якщо Ехо не Мая, якщо Мая мертва, якщо Олег не має до неї стосунку — тоді він відправить сукулент незнайомому чоловікові, який подивиться на горщик, нічого не зрозуміє і викине його. Або — гірше — подумає, що це щось від корпорації, і злякається. Олег — параноїк. Параноїки не люблять несподіванок.

Артем зважив ризики. Помилка — незручність. Правда — контакт. Незручність — переживе. Контакт — може змінити все.

Артем обідав з Максимом — гречка, яку Максимова дружина готувала щопонеділка більше, ніж потрібно, і Максим завжди приносив лишок. Розмовляли про погоду, про дочку Максима, про новий квест в «Аркадії». Звичайний обід.

О четвертій Артем підійшов до підвіконня. Взяв Бага. Горщик лежав у долонях — легкий, теплий від сонця, яке нарешті пробилося крізь листопадові хмари.

Максим обернувся від свого столу:

— Забираєш?

— У мене вдома краще вікно, — сказав Артем. — Більше сонця.

— А, ну так. — Максим кивнув. — Маї б сподобалося. Вона завжди казала, що Багу потрібно більше світла.

— Казала? — Артем тримав голос рівним.

— Ну, не мені. Я чув, як вона розмовляла з кимось із тестувального. Давно вже, ще до звільнення. — Максим знизав плечима. — Дивна дівчина. Але добра. За Багом доглядала краще, ніж деякі люди доглядають дітей.

Артем усміхнувся. Поклав Бага в пакет — обережно, щоб не перекинути землю.

Удома він сидів за столом і дивився на горщик. На дні горщика — маленький напис. «Баг». Почерк — нерівний, трохи дитячий, написаний маркером. Мая, мабуть, підписала його в перший день, коли принесла на роботу. Два роки тому.

Артем дістав аркуш паперу. Маленький, щоб помістився в горщик. Написав записку — друкованими літерами, не своїм почерком.

Перша частина — для Олега: «Передайте вазон дівчині, коли з'явиться. Вона зрозуміє».

Друга частина — код. Запитання і відповідь. Артем довго думав, що написати.Потрібне щось нейтральне, щось що не викличе підозр. подивився на яблуко на столі і ідея виникла сама по собі.

Наступного ранку він відправив посилку через звичайну кур'єрську службу. Стояв на пошті між жінкою, яка відправляла варення дочці в Одесу, і чоловіком із великим пакунком, на якому було написано «ОБЕРЕЖНО, СКЛО». Звичайна пошта. Звичайна посилка. Ніхто не подивився двічі на хлопця з маленькою коробкою, з якої стирчали листочки.

Повернувся на роботу. Підвіконня — порожнє. Артем сів за стіл і почав працювати. Максим приніс каву. Робочий день тривав.

Але подумки він бачив маршрут: пошта, склад, машина, Лук'янівка, під'їзд, п'ятий поверх, двері. Олег відчинить. Побачить горщик із написом «Баг». І або зрозуміє — або викине.

Олег отримав посилку наступного дня, ввечері.

Він не чекав нічого — посилки йому не приходили. Останню він отримував років п'ять тому, коли замовляв деталі для сканера. Тому, коли у двері зателефонував кур'єр із маленькою коробкою, Олег стояв і дивився на неї з виразом людини, якій запропонували вгадати, що всередині бомби.

— Для Семенчука Олега Михайловича, — сказав кур'єр.

— Це я.

— Розпишіться.

Олег розписався. Кур'єр пішов. Олег заніс коробку на кухню. Відкрив обережно — ножем, повільно, ніби всередині справді могла бути вибухівка. Мая спостерігала з дверей.

З коробки виглянув сукулент.

Маленький, зелений, у глиняному горщику з нерівним написом маркером на боці. «Баг». Олег дивився на нього кілька секунд — мовчки, нерухомо, як людина, яка намагається зрозуміти, чи це насправді те, що вона бачить.

Потім покликав:

— Має..

Мая вийшла з вітальні. Побачила горщик — і зупинилася посеред кухні. Руки самі піднялися до рота.