Розділ 10. Субота

Він заплющив очі о десятій ранку.
Чотири секунди.
Тіраен зустрів його суботнім гамором — жвавішим, ніж зазвичай: більше аватарів на вулицях, таверна вже повна, попри ранню годину. Вихідний у реальності означав вихідний у грі — люди приходили надовго, без поспіху, з ранку і до ночі.

Артем пройшов через зал до свого столу. Порожньо. Він сів, замовив ель, якого не хотів, і озирнувся.
Таверна жила своїм суботнім ритмом. За великим столом у центрі незнайома компанія щось голосно обговорювала — судячи з жестів, планували якийсь рейд. Біля стійки двоє торгувалися через зброю. Хтось у кутку спав просто за столом — аватар завмер з головою на руках, гравець у реальності, мабуть, відволікся.

Бор з'явився за десять хвилин — гучний, рудобородий, з виглядом людини, яка вже встигла повоювати з самого ранку.
— Кванте! — він побачив Артема й одразу підійшов. — Давно не було тебе. Все гаразд?
— Все гаразд, — сказав Артем. — Роботи багато було.
— А-а. — Бор сів поруч, не питаючи дозволу, — він ніколи не питав. — Рен сьогодні теж буде, казав, о дванадцятій зайде. Може, разом куди підемо?
— Може, — погодився Артем. — Є щось цікаве?
— Та новий квест відкрили на східному континенті — підземелля якесь, кажуть, складне. Я вчора спробував соло — не пройшов. — Бор почухав бороду аватара. — Команда потрібна нормальна.
— Підемо, — сказав Артем.

Бор зрадів і одразу почав розповідати про підземелля: що там бачив, де пастки, який бос у кінці. Артем слухав і паралельно думав, як почати розмову про те, що його цікавить. Бор балакучий — з ним не треба спеціально виводити на тему, треба просто чекати потрібного моменту.
Момент прийшов сам.
— До речі, — сказав Бор між двома описами пасток, — ти чув, що Флінт зник?
— Який Флінт?
— Ну, з сусіднього сервера. Ми перетиналися на турнірі місяць тому. Нормальний гравець, танк. І раптом — профілю нема. Я думав, може, сам видалив, але хлопці кажуть — він нічого не казав.

Артем поставив кухоль на стіл.
— Ще хтось зникав — із тих, кого ти знаєш?
Бор замислився — і те, що він думав, а не відповідав одразу, вже саме по собі було красномовним.
— Та є кілька, — сказав він повільно. — Місяці за три-чотири, якщо рахувати. Сперанца — вона з бразильського сервера, ми разом на один івент ходили. Зникла десь у вересні. І ще якийсь хлопець з нашого регіону, ніка не пам'ятаю, лучник, здається. Я тоді не думав, що це щось особливе — люди кидають грати, буває.
— А тепер думаєш?
Бор подивився на нього.
— Після Тікси — думаю, — сказав він тихо. І додав: — І після Lunala.

Вони помовчали. За вікном таверни Тіраен жив суботнім ранком: аватари проходили повз, хтось торгував на розі, далеко гриміла якась магічна атака — хтось тренувався за містом.
— Ти думаєш, це пов'язано? — спитав Бор.
— Не знаю, — сказав Артем чесно. — Але збираю інформацію.
Бор кивнув. Не питав навіщо — просто кивнув і відпив ель. Це була одна з речей, за які Артем його цінував: Бор умів замовкнути, коли треба, попри все.

Рен з'явився о дванадцятій — точно як і обіцяв. Сів поруч, замовив каву — у грі теж була кава, розробники подбали — і мовчки слухав, поки Бор переказував йому розмову.
— Флінт зник два тижні тому, — сказав Рен, коли Бор закінчив. — Я перевіряв профіль — не знайдено. Так само як Тікса і Lunala.
— Ти перевіряв? — спитав Артем.
— Після Тікси почав перевіряти, — сказав Рен просто. — Є ще двоє. Гравець із ніком Сонячний — він із Харкова, здається, ми на форумі перетиналися. І дівчина, ніка не пам'ятаю, але вона часто грала вечорами і скаржилася, що після довгих сесій болить голова. Потім перестала з'являтися.
— Скаржилася на голову? — Артем насторожився.
— Ну так, казала, що після чотирьох годин у грі відчуває якийсь тиск. Думала, що треба рідше грати. — Рен помовчав. — Я тоді не надав значення. Зараз думаю про це.

Артем думав теж. Скарги на головний біль після довгих сесій — це те, про що писала Мая у своїх звітах. Температурні піки, навантаження на чіпи. Вона це бачила з технічного боку. А гравці відчували зсередини й не розуміли, що це означає.
— Є ще щось? — спитав він.
Рен і Бор перезирнулися.
— Є чутки, — сказав Бор повільно. — Я на форумах читав — там люди пишуть, що акаунти зникають без попередження. Не блокуються — саме зникають. Хтось написав, що його другові видалили акаунт і водночас друг потрапив до лікарні. Але це може бути просто збіг.
— Може, — сказав Артем.

Він записував подумки кожне ім'я, кожну деталь. Флінт, Сперанца, Сонячний, безіменна дівчина з головним болем. Плюс Тікса, плюс Lunala. Це вже не поодинокі випадки — це патерн.

Вони пішли на східний континент після обіду — всі троє, плюс Бор знайшов ще двох гравців для команди, яких знав за попередніми рейдами. Підземелля виявилося справді складним: довге, з кількома рівнями, бос у кінці мав нестандартну механіку, яку вони розгадували спільно методом спроб і помилок.
Артем грав і слухав одночасно.
Нові гравці — молодий маг на ім'я Просто Льоха і досвідчена воїтелька Залізна Хмара — теж виявилися балакучими між боями. Просто Льоха скаржився, що його друг із реального життя останній місяць грає по десять годин на день і став якийсь дивний: неуважний, втомлений, вранці встає з головним болем. Залізна Хмара сказала, що теж чула подібне від знайомих.
— Може, просто залежність, — сказав Просто Льоха. — Гра затягує.
— Може, — погодилася Залізна Хмара. — Але десять годин — це вже занадто. Система ж попереджає.
— Він натискає «продовжити», — сказав Льоха. — Завжди натискає «продовжити».

Артем слухав і думав про паралельний трафік, який іде з кожного активного чіпа. Про те, що чим довша сесія — тим більше навантаження. Про те, що корпорація зробила гру достатньо привабливою, щоб люди самі натискали «продовжити».

Вони закрили підземелля о сьомій вечора ігрового часу. Бос впав, досвід нарахований, всі задоволені. Бор горлав щось переможне. Просто Льоха просив ще один рейд. Артем відмовився — ввічливо, пояснивши, що завтра рано вставати.