РОЗДІЛ 14 БІС ШТОВХАВ - АНГЕЛ ВІВ

Данило методично обійшов дрібні крамнички навпроти хмарочоса — кав’ярню, тютюновий кіоск, овочеву лавку. Питання ставив короткі, без зайвих емоцій, з тією ввічливою наполегливістю, яка змушує згадувати навіть те, що хотілося б пропустити.
— Четверо чоловіків. Спортивні костюми. Капюшони. Бачили? Чули?
У відповідь — знизування плечима. Таких за день проходить сотні. Обличчя зливаються в масу. Одна жінка з овочевої крамниці пригадала, що бачила їх разом із лисим чоловіком.
— Йшли спокійно. Нічого такого, — сказала вона. — Я б запам’ятала, якби щось було дивне.
Але іноді дивне ховається глибше, ніж у свідомості.

Петренко тим часом завершив огляд тіла.
— Підсвідомість трупа, на жаль, закрита назавжди, — сухо констатував він, підійшовши до Данила. — Зовнішніх травм немає. Серцевий напад. Судячи зі стану — помер нещодавно. Слідів переміщення теж немає. Він ішов, зупинився… і все.
— Надто чисто, — тихо відповів майор. — Надто акуратно.

Він кивнув у бік овочевої лавки.
— Продавчиня бачила їх усіх. Пам’ятає. Нічого «незвичайного».
Петренко косо посміхнувся.
— Отже, саме вона нам і потрібна. І, здається, мені раптом захотілося свіжих помідорів.
Він рушив до лавки з виразом людини, яка збирається готувати салат, а не ламати чужу пам’ять.

Данило залишився стояти навпроти хмарочоса. Погляд ковзнув угору — і завмер. Очі розширилися.
З даху летів поліцейський.
Мить розтягнулася. Мозок працював швидше за звук. Висота. Кут падіння. Траєкторія. Натовп унизу. Часу — майже нуль.

Його погляд перетнувся з очима водія сміттєвоза, що стояв трохи осторонь. І цього вистачило. Імпульс — чіткий, короткий, без надмірної сили.
Вантажівка заревіла, і різко рушила вперед, прямо на людей, гучний сигнал посіяв паніку. Натовп розсипався в паніці. Машина стала точно під траєкторією падіння — в останню секунду.

Поліцейський уже попрощався з життям. У польоті перед очима промайнуло все — дитинство, академія, перша форма. Він заплющив очі.
Замість асфальту — глухий удар у сміття. Неприємний запах. Дикий біль. Крики.

Його витягли з кузова. Дихав. Живий. Переломи ребер, руки в кількох місцях, нога зі зміщенням, шийний відділ травмований, струс мозку, можливо зачеплений хребет. Але житиме.
— Медицина впорається, — сказав один із лікарів швидкої в камеру місцевій репортерці, Софії Левицькій. — За пів року ходитиме.

Водій сміттєвоза тремтів, даючи коментар:
— Я не бачив його… Не знаю, що сталося. Не знаю що за біс штовхнув мене їхати саме туди. Мабуть, ангел вів…
Цього Данило вже не бачив, він вирушив на дах, а Петренкові надіслав коротке сповіщення чатувати внизу, можливо це маневр для чогось зовсім іншого, тому треба бути уважним не лише поблизу подій а і по всьому місту, нехай передасть далі про ситуацію.