Розділ 5

Лія

Вже тиждень слідкую за хлопцями, а результату ніякого. Тільки марна трата часу! Таке враження, що вони опанували телепортацію або уміють ставати невидимими. Навіть Руслана натякала, що у мене не всі вдома, якщо я так спостерігаю за ними.

Але я це так не залишу, адже підозрюю, що не все так, як здається. Вони точно щось приховують. Ні, я не передивилася детективних серіалів, проте моя інтуїція — найточніший вказівник з народження. І зараз я відчуваю, що ці двоє щось замислили. Недарма Макар так єхидно посміхався при розмові та радив шукати інший спосіб. Знаючи його, він міг придумати що завгодно.

Цей негідник псував мені життя ще з пелюшок. Мама завжди розповідала, що коли я спала у візочку, то Макар починав плакати, тим самим не даючи мені заснути. Навіть дурневі зрозуміло, що цей хлопець зненавидів мене з першого погляду. Не розумію, що я йому такого заподіяла? Не уявляю, що відбувається у його голові. Напевне, вітер свище, і все в павутинні. Хоча знання з історії хороші, цього не заперечиш. 

Для мене його зміни у вподобаннях та характері завжди залишалися загадкою. Що саме мотивувало його до цього? Гадки не маю. Чим він тільки не займався — плавання, волейбол, футбол, баскетбол і ще багато чого, навіть танці. А зараз настала черга історії. Цікаво, коли йому це набридне?

Чергова нудна пара, ще й у викладача такий характер противний. Ніколи не забуває запізнень та не вибачає невивчених завдань. Говорить про якусь роботу, яку потрібно робити у парі, а я від нудьги вже позіхаю. 
Раптом він називає моє ім'я та обирає мені в напарники Макара.

— А можна замінити на когось іншого? — питаю я, надіючись на те, що викладач змилостивиться наді мною, адже недарма я не сплю ночами, вивчаючи матеріал.

— Ні, Ліє, — сказав, як відрізав.

— От же впертий, як баран! — промовила я на всю авдиторію, не подумавши та прикриваючи рот.

— Ви ще щось хотіли додати? — чоловік уважно поглянув на мене, а я просто заклякла.

— Ні, нічого, — відповіла я, ледве сказавши, а по приміщенню пройшов тихий смішок.

Я подивилася на Макара, від якого віяло зухвалістю. Всередині він точно кепкував з ситуації, яка склалася. Його тільки веселить перспектива подратувати мене ще трохи. Потім мій погляд натрапив на Дмитра, який сидів біля мого "любого" напарника, та підбадьорливо посміхнувся мені. Мої щоки запалали рум'янцем. Чому моє серце починає битися швидше в присутності цього хлопця? Досі не можу зрозуміти. Хоча після цієї ситуації з поцілунком, мені деколи ніяково розмовляти з ним. Наші стосунки якісь не зрозумілі. Ми й не друзі, але й не пара... То хто ми: передрузі чи недопара? Сподіваюся, що час покаже, бо ця невизначеність починає мене дратувати. Хоча зараз все залежить тільки від нас.

Невже Макар не вміє гарно посміхатися? Я, звісно, не психолог, проте мені завжди здавалося, що він грає якусь чужу роль, нав'язану кимось. Можливо, я не маю рацію, але ось ця маска вдаваної самовпевненості — несправжня. Це означає, що у людини низька самооцінка, а за рахунок вдавання з себе "мачо" хоче її підвищити.

Пара закінчилася, а я ледь не кипіла. Розуміла, що доведеться знову проводити час з тим, кого старалася уникати з самого дитинства, і який набридав та дратував увесь час. Доля, за що ти так зі мною? Чому він супроводжує мене впродовж життя, як хвостик? Навіщо йому це? А, найголовніше, навіщо це мені?

Я зітхнула та почала шукати Макара. Через кілька хвилин безкорисних метань по приміщенню університету, я готова була спопелити його одним поглядом. А ось і він! Бовдур, якого я шукаю! Безтурботно сміється з якимись дівчатами, розповідаючи чергові байки про те, наскільки він класний та привабливий. Знаю я всі ці історії. Ще як в школі собі це все придумав, і досі користується.

— Трясця! Де тебе носило? — здавалося, я була схожа на чайник, який з хвилини на хвилину закипить, а з вух піде пара.

— Ніде, я очікував тебе лише тут, — промовив він поправляючи своє волосся, від чого дівчата, які стояли поруч, ледь не впали.

— Все, закінчуй свої розмови, бо нам варто переговорити про роботу, — я заявила про це впевнено, показуючи присутнім, що все дуже серйозно. — Ти занадто добре знаєш, що відбудеться, якщо ми не виконаємо завдання.

Був випадок, коли Макар не встиг або не захотів написати якийсь реферат. Тоді викладач змусив його написати два реферати на зовсім різні теми, ще й з перевіркою на плагіат. Бо хтозна, чи не скопіював з кого? З того часу це стало переконливим аргументом для Макара.

Він роздратовано поглянув на мене та почав прощатися зі своїми супутницями. Відтягуючи його від групки дівчат, які вже зітхали за ним, Макар сказав:

— Крихітко, я розумію, що ти за мною засумувала, але мене вистачить на всіх.

Я роздратовано закотила очі, а він усміхнувся на всі тридцять два.

— До тебе досі не дійшло? Повторюю для особливих: я НЕ крихітка! НЕ одна з твоїх шанувальниць, а лише одногрупниця. Запам'ятав? — я помітила, як Макар одразу посерйознішав. Це на нього не схоже.

— Так, то де і коли зустрічаємося? — він дістав телефон та відкрив у ньому нотатки, аби записати деталі зустрічі.

— Завтра в кафе за рогом, після пар, — промовила я, спостерігаючи за тим, як Макар друкував на клавіатурі текст. — Все занотував?

— Звісно. Якщо на цьому все, тоді я можу йти? — у відповідь я кивнула головою, а він розвернувся та пішов.

Почуття після розмови залишилися якимись незрозумілими. Його раптова зміна настрою збентежила мене, і я навіть на мить забула, що за ним варто ще простежити.
До мене підійшла Руслана.

— От і пощастило тобі з напарником, — з сарказмом промовила дівчина.

— Дуже! — я вирішила підтримати розмову в саркастичних тонах. —  А насправді — це справжнісінький жах.

— Подруго, я думаю, всі змінюються. Можливо, він теж змінився? — запитала подруга, припускаючи про метаморфози у поведінці Макара.