Глава третя

Я не хотіла писати заяви на Джека. Хоча й зняла побої. Через три дні після інциденті до мене у квартиру прийшла молода дівчина з побоями на обличчі. Й розповіла що вона дівчина Джека. Виявилося цей покидьок зустрічався одночасно з нами обома. Її звали Катрін. Невисокого зросту дівчина з русими косами й зеленими очима. На пів року старша від мене. Одягнена в якісь балахони сірих та рожевих кольорів. Її волосся було не ошатно зібране в мальвіну й виглядало заплутаним. А ще від неї пашів не дуже приємний аромат. З Катріною він познайомився на якійсь вечірці. В них швидко закрутився роман який джек відмовлявся афішувати.  Вже через пів року Джек показав їй своє істинне обличчя. Все починалося так само як і в нас скандали на пустому місці, він йшов не закінчивши розмови. Маніпулював нею. А одного дня чимось накачав й згвалтував.  Дівчина намагалася кинути його, писала на нього заяви, але він завжди викручувався й повертав її. Два місяці тому він перевіз її сюди до Нью-Йорку. Дізнавшись про те що сталося з новин. Так про нашу ситуацію написали й сказали в новинах. Вона наважилася прийти до мене. 

Від її слів мурахи пробіглися тілом і я пригадала той вечір і стан після випитого келиха вина. 

— Він страшна людина! Він скажений та хворий. Він вмілий актор та обманщик! Ти навіть уявити не можеш як тобі пощастило що твоя собака його вкусила. До цього дня його ніхто не ловив за спробою згвалтування тому йому легше все сходило з рук. Але якщо ми у двох подамо на нього у суд то... — дівчину затрясло й вона почала схлипувати. 

Вона виглядала наляканою. Мабуть, так я виглядала три дні тому. Вислухавши її історію я все ще не мала віри що ми говоримо про одного чоловіка. Частина мене досі відчайдушно відмовлялася вірити в реальність того що коїться. Я б ніколи не подумала! Хоча, якраз такі як Джек зазвичай і є садистами як показує життя. Літа почувши схлипи дівчини тихо заскавчала й поклала свою мордочку їй на коліна. Її великі карі очі були наповнені жалем. Катрін торкнулася тремтячою рукою шерсті на голові собаки й криво всміхнулася. Я в котре дивувалася чуттям цієї собаки. Тому як тонко вона відчуває людей. Під час прогулянки вона теж не кожного до себе підпускає коли хтось з прохожих чи дітей хоче її погладити. На когось вона гарчить, а до когось сама підбігає. 

— Я не знаю, — чесно відповіла я.

— Зате я знаю! Він прийде мстити щойно оклигає! І першою в списку буде твоя собака через яку його спіймали. Я знаю про що кажу. 

— Ми самі...

— Ми не самі! В цьому наша перевага. Цією історією зацікавилося ЗМІ. До тебе хіба ще не приходили репортери!

 — Ні. — Здивована відповіла їй я.

— Вони прийдуть. Якщо ми розкажемо їм усе, то його покарають йому не вдасться викрутитись! — дівчина скидалася на божевільну. Мені від неї ставало моторошно. 

Літа відійшла від неї й голосно гавкнула. Це ніби отверезило Катріну. Вона підвелася й пішла до виходу. 

— Я тебе попередила, а далі ти сама, — це все що вона мені сказала на останок.

 Дуже дивна дівчина. Щось з нею було не так. Я не зрозуміла що, але відчула це. Її істерика й вигляд. А ще її слова змусили мене запанікувати. Я відчула страх. І  справді він може прийти мститися. 
Ніч я не спала й думала над рішенням, а на ранок зрозуміла що мені потрібно переїхати з цієї квартири в іншу. О десятій ранку в мою квартиру завітав неочікуваний гість. Високий, статний, сивий чоловік — батько Джека.

Я бачила в живу його лиш раз. І те не довго. А тут він сам знайшов мене. І я здогадуюся для чого.

— Доброго дня, Люсі. 

— Доброго пане Маркері. 

Я впустила чоловіка в середину й провела до кухні. Чоловік повільно пройшовся, оглянув усе що потрапило в поле зору й не тягнучи часу перейшов до справи. Літа увесь час з цікавістю спостерігала за чоловіком. Я стала спиною до холодильника й слала руки на грудях. Літа сіла біля моїх ніг. 

— Гарна собачка! З доброю хваткою, — виніс вердикт чоловік. Розглядаючи Літу. 

— Так. Саме так.

Я намагалася виглядати серйозною. Аби не видати того що мої нутрощі скручувало від страху. 

— Не буду тягти кота за хвіст тому запитаю прямо. Скільки ти хочеш за своє мовчання? — суровий вираз обличчя насуплені брови. Чоловік рішуче налаштований.

— Не зрозуміла, — не встигши зметикувати й переварити запитала я. 

— Добре! Тоді по іншому. Я даю тобі двісті тисяч доларів. А ти забуваєш про усе що сталося у цій квартирі та на завжди зникаєш з життя мого сина. З твоїми батьками я вже все вирішив. Згодна? Не думаю що після усього ти гориш бажанням з ним бачитись. 

— Не горю. Я  приймаю вашу пропозицію.

— Я завжди знав що ти розумниця, — сказав чоловік м'яко усміхнувшись. І щось у цій усмішці було таке тепле й ніжне, ніби батьківське. — Завтра кур'єр привезе тобі гроші. Раджу тут не затримуватися скоро сюди набіжать папараці. В тебе є приблизно 36 годин до їх появи. Тож можеш починати збирати речі. 

Чоловік пішов до вхідних дверей я відчинила їх йому й він вийшов на останок сказавши. 

— Прощавай, Люсі. Сподіваюся ми більше не побачимось.\

Можливо раціональніше в цій справі було б поторгуватися чи ще якось отримати більшої вигоди, але я не бачила у цьому потреби. Названої суми буде достатньо аби нам з Літою було на що жити. Зустрічатися ще коли-небудь з колишнім і справді бажання не було, а помста. Помста — це не для мене. Я занадто ляклива й слабка для такого. Тим паче тепер коли мені є кого втрачати. Я дивилася на свою собаку й більше не уявляла свого життя без неї. Якби не вона невідомо що б зараз зі мною було б. 

Після того як пан Маркері пішов я почала збирати свої речі. Їх в мене було не так багато. Зібравши основну частину я почала шукати варіанти для переїзду. Вибір для початку впав на північну Частину Нью-Йорка. Я знайшла хостел в який можна з тваринами. На перший час можна оселитися там. Головне подалі з відси. Подзвонила власнику квартири який був не здивований моїй новині про переїзд.  Наступного ранку як і було сказано прийшов кур'єр з грошима. Я забрала пакунок сховала його в сумках й викликала таксі.