Глава друга

Літа. Її ім'я віднині Літа. Незвичне як для собаки, але гарне. Воно прийшло мені в голову випадково, й підійшло ідеально. Літі теж подобається її ім'я та нове житло. Літа доросла, але дуже активна собачка. Ще вона розумна та слухняна. Минув тиждень від того вечора коли я привела її з парку у квартиру й зізнатися я все більше переконуюся що правильно вчинила. Саме нутро мені веліло це зробити. Незважаючи на всі обтяжливі обставини я щаслива. По справжньому. Літа мене веселить, відволікає й навіть іноді допомагає. Тепер я розумію радість від того що маєш улюбленця. 

Ще за цей тиждень я переглянула наші з Джеком стосунки й зрозуміла що ніколи не була в них щасливою по справжньому. Я завжди намагалася бути кращою поруч із ним, веселішою. Я закривала очі на видимі ознаки того що він мені зраджує. Він просто був хорошим варіантом. Врешті сказала я собі. Хорошим варіантом для моїх батьків. Для яких я була улюбленицею лише доти доки мною можна було пишатися. Хороші оцінки, гарний хлопець при грошах та престижна робота. Те чим не кожен може похвалитися. Я знову з ними говорила. Вони самі мені подзвонили. Я розповіла їм усе й сказала що мені боляче й образливо від вчинку Джека. На що мама мені сказала: "Дурненька всі чоловіки зраджують! З цим треба просто змиритись. Ви ж така гарна пара! Й він вигідна партія для тебе. Де ти ще такого знайдеш?" 

От тільки мене її аргументи не влаштовували. Для себе я чітко вирішила що з Джеком покінчено. Я  не хочу бути поруч із чоловіком за відсутності якого мене мучитимуть думки, а чи не знайшов він собі когось іще на стороні?  І гроші мені його не потрібні! Що стосується роботи то поки в мене нічого. Я ще в пошуках. Бо без досвіду роботи не всюди приймають і вакансій не так багато, а от бажаючих хоч греблю гати. 

Поки в мене є заощадження яких як я підрахувала вистачить іще на місяць для нас з Літою. А якщо зовсім паски стягнути, то й на два. Та для мене це занадто. Додому я не повернуся. Не після всього що батьки наговорили. Батько взагалі зі мною тепер не розмовляє. Я вже доросла дівчинка сама впораюсь.

Ввечері як зазвичай я пішла з Літою на прогулянку дорогою зайшовши в маркет з деякими продуктами. Нічого не віщувало біди як зайшовши у квартиру біля входу я помітила чоловіче взуття. Літа одразу почала голосно гавкати й рватися з повідка. З кухні долинали звуки й пашів приємний аромат свіжо зготовленої їжі. Я зачинила двері на ключ й стала на порозі як вкопана коли біля одвірка показався Джек з рушником на плечі. Одягнений в  білу сорочку й джинси. Літа грізно на нього загарчала й мало не кинулася на нього коли я вчасно смикнула за повідок. 

 — Спокійно дівчинко, спокійно. 

Джек здається не  помічав настрою собаки тому спокійно спостерігав. 

— Сидіти Літа! — наказала я собаці. Вона виконала команду, але грізного погляду з хлопця не звела. Я бачила що вона готова на нього накинутися будь-якої миті. 

— Бачу ти завела собі тваринку. Мило, — скептично оглянувши Літу врешті сказав мій колишній.

— Що ти тут робиш? — запитала я його.

— Взагалі то половина квартири досі належить мені. Тому я маю повне право в ній знаходитися. А ще я страшенно... — Джек зробив два кроки до мене коли літа грізно загарчала й стала в оборонну позицію.

— Чорт забирай! Прибери цю скажену псину! — злякавшись прокричав колишній. Мене розважило його перекошене від страху обличчя. 

Тільки зараз до мене починало доходити повною мірою з яким гівнюком я жила й зустрічалася. Тільки тепер  починала бачити його справжнє обличчя. І воно чесно кажучи було таким собі. Він з тих, язик не повертається сказати, чоловіків. Хто використовує пасивну агресію й маніпуляцію аби змінити когось так, як їм треба. Він нав'язав мені комплекс щодо моєї фігури, мого сміху. Та до всього що я робила у нього було невдоволення. Навіть те що він підтримав мене коли я отримала пропозицію роботи він під маскою радості намагався мене запевнити що в мене не вийде. Кидаючи посеред спільного контексту словечко типу, "звісно все може зірватись", "раптом у тебе не вийде" Типу перестраховуючись, але на ділі це справді засідало в моїй голові й змушувало сумніватись. Мабуть, тому я не хотіла показувати своє розчарування повною мірою йому коли мене звільнили. Аби не почути "Ну я ж попереджав".  Єдине чому він був реально радий так те, тому що ми переїжджаємо й будемо жити разом, окремо від батьків. Тільки зараз я розумію що всі ці сварки й тікання з дому серед ночі були для того аби зламати мене й підкорити. Перед іншими ж він ідеальний. Галантний, розумний, чесний, відповідальний, люблячий, добрий, ніжний, чуйний.  Я випадково натрапила в інтернеті на відео де жінки й дівчата розповідають свої історії про аб'юзивні стосунки. І в багато в чому я знайшла збіжність з нашими стосунками коли слухала про їхні. Шкода що раніше не почула цих історій...хоча, мабуть, не повірила б що Джек один з таких. Він навіть раз було під час сварки на мене замахнувся. А це вже дуже великий та гучний дзвіночок. 

— Люсі. Мила. Давай ти прибереш собаку й ми спокійно поговоримо як порослі люди. Прошу! — він поводився обережно більше не роблячи різких кроків чи рухів. 

— Про що? Про те чому ти мені зрадив? — мені захотілося засміятися нервовим сміхом.

— Мила я помилився. І тепер каюся через це! Давай ти прибереш собаку й ми сядемо за стіл. Я приготував нам вечерю. Вип'ємо по келиху вина. Твого улюбленого! Й там про все спокійно поговоримо. 

Я знаю, не варто було погоджуватися на його пропозицію. Тим паче після почутих історій та усвідомлених фактів, але я вирішила ризикнути. Ні не, тому що залишилися почуття просто з цікавості що з цього вийде. І це була помилка. Фатальна!
Я завела Літу в кімнату. 

— Мила все добре. Просто посидь тут трохи він скоро піде, — заспокійливо говорила я стривоженій собаці. Дівчинка скавчала й не хотіла мене пускати. Та я не надала цьому значення. 

Я прийшла на кухню. Й побачила накритий стіл з двома стравами на тарілках, квітами у вазі, запаленими свічками, два келихи пляшка вина. Єдине питання яке з'явилося у голові коли ж це він устиг усе приготувати якщо нас з Літою не було всього пів години.