Петрівська

Розділ 1

Петрівка

Клацання затвору трохи іржавого автомата «АКС-74У» і прицілювання на сходи, дивлячись у темряву він старався розглядіти що або хто ЦЕ. Якби можна було вмикати ліхтарики, але якщо це був повзун то це роздратувало б його и від Артема точно не залишилося живого місця, тихо підкрався Максим зі своїм трьох зарядним револьвером, а також доволі не поганим коліматорним прицілом. Де він його дістав нікому не розповідав, такі приціли були дуже рідкісними тому що знаходилися частіше на військових складах. Максим присів поруч та зняв затвор готуючись стріляти, у темряві блиснув автомат й Артем стараючись видавити з себе низький бас випадково дав півня.
- Хто-о це там?! Крикнув Артем у темряву після чого хлопнув себе долонею по губах, Максим опустив голову стараючись не засміятись. З темряви хтось крикнув. – Пацанчики, я тут єтат.. Тарговєц, вот! Прапустітє мєня к вам на пєтровку! Максим направив револьвер туди де по звукам приблизно був цей «Тарговєц». – Щось мова у тебе не дуже схожа на сталкера. Як там у вас.. Жаргон, ось! Вали звідси поки пулю не пустив! На сходи невідомий кинув автомат. – Пацанчікі, ну будтє ви людьмі, и я как віжу у вас глушитєлєй нєма, тока тварюк етіх прізовєтє. У цьому невідомий був правий, глушників у них не було, стріляти було самовбивством. Артем схопив автомат який кинули на сходи й махнув рукою щоб той вийшов на світло, коли він вийшов стало зрозуміло що не який це не торговець, звичайний бандюга. Максим головую розуміючи що треба було просто забрати автомат й сказати щоб той йшов на усі чотири сторони. – Я піду й скажу нашим щоб слідкували за цим.. Непорозумінням.. Проходь мужик. Бандюга кивнув й зайшов на поверх однак перед тим як пропасти пішовши далі на поверх вже до людей він сказав. – Мєня ета, Вітьок завут. Ви же автамат вернєте? Артем кивнув, усю зброю вони ховали і віддавали коли людина вже уходила. Коли «Вітьок» пішов далі Артем зайшов у старий туалет де в одній з кабінок був ящик у який Артем поклав автомат Вітька, це був здоровий старий калаш, Артем навіть не міг зрозуміти що це за автомат тому коли він поклав його в ящик дуло автомата стирчало. Він вийшов звідти і побачив Максима який вже повернувся й сидів біля бочки з якої йшов вогонь, Максим приніс ще дров для багаття. Артем підійшов до нього закинувши автомат за спину, він тримався не ремені тому не впав а проскользнув по його плечу й повис на його спині. – Коли там вже інші прийдуть? Тут холодно хоч у багаття стрибай. Пожалівся Артем Максиму, той лише кивнув гріючи руки біля багаття поки сидів на дерев’яному стільці. Артем теж сів поруч дивлячись на свій годинник який йому вже давно подарував вітчим, скло на них тріснуло але годинник працював, на задній частині годинників необережно ножем було видряпано ім’я. «Артему». Цей годинник до цього був його вітчима але коли тому хтось з знайомих подарував новий Дмитро Андрійович видряпав ножем ім’я Артема й подарував йому. – Інша зміна повинна прийти через.. Десять.. Дев’ять.. Вісім.. Сім.. Шість.. П’ять.. Чотири.. Три.. Два.. Один.. Нул-.. Не встиг Артем договорити як зверху прийшли два міцних чоловіки. – А ми тут той во, на зміну. Артем з Максом встали з місць й отряхнувши ноги від бруду й крисиного лайна пішли до сходів. – От би спуститися туди.. До низу.. Сказав Артем, він вже давно мріяв перестати жити високо від землі але його спустив с небес на землю Максим. – Да ти ж знаєш що це самогубство! Ніколи! Артем опустив голову, його приятель був завжди проти цього а от Артем завжди хотів побачити щось окрім «Пейзажу» через який хотілося накласти на себе руки, такий непоказний, сумний. Він йшов крізь людей, що-що але на Петрівці було дуже тісно. Усі приходили «На ніч» а потім залишались тут, вона вже була переповнена. Артем пробився до службового приміщення куди його пропустив охоронець. Він підійшов до двері с надписом «Начальник багатоповерхівки» й постукавши зайшов туди.
 Там сидів його вітчим. – О! Повернувся зі зміни? Ну й як там? Сідай. Артем закрив двері й витер ноги на килимку підійшов и сів. – Та все як зазвичай, якийсь то бандюга пройшов. Дмитро Андрійович насупився, його тон розмови став більш низькім.
– Бандюги.. Як би позбутися їх.. Вже уся станція ними завалена.. Треба глушники видати й кулю у лоба їм. Уся станція страдає, щось постійно крадуть, бійки.. Добре, якщо це все можеш йти. Я тут трохи зайнятий. Діалог с вітчимом був коротенький, він кивнув й встав зі стільця, й відкривши двері вийшов. Він пішов до їх с вітчимом квартири, вона була й не маленькою й не великою. Двушка, кожному по кімнати й кухня. Не дивлячись на те що його вітчим начальник він не став брати саму велику квартиру. Знову хоч якось протиснувшись між людей він дійшов до двері яку відкрив й зайшов туди. Квартира на вид спочатку була звичайної наче, однак кожна щілина була або забита або монтажною піною або просто ізолентою щоб радіація не протиснулася. Київ був одним з самих заражених радіациєю, тому усі поверхи були ізоліровані, а ті хто вмів на початку.. Цього усього, зробили фільтри які рятували від радіації, не дивлячись що Петрівка була маленькою вона виробляла електрику через млини, звісно усіх був вітер, однак тільки у Петрівці й ще кількох багатоповерхівок були знання як робити вітряки, й тільки у інженерів. Вони були постачальниками на інші багатоповерхівки.
Артем сняв с себе автомат разом з рюкзаком, він втомився тому просто ліг на кровать, вкрився тонесенькой ковдрою й заснув.