Розділ 33: Ательє магії

Минали дні і здоров'я Олівера, врешті-решт, значно покращилося, але Реджинальд наполягав, щоб він лишався в підземеллі ще до тижня часу просто для певності. Обов'язки наглядача драконів тимчасово перейняли я та Джервас, а Террон, здається, навіть пробачив Оліверу певне невиконання обов'язків. Звичайно, цього не можна було сказати про Амаранту - вона сказала все, що про нього думає, вже наступного дня після тої злощасної події. Та втім, до її примхливого характеру тут усі давно звикли і не брали близько до серця її нотації.

Попри значне покращення, інцидент із ворогами не пішов у небуття - плітки про вторгнення талуріанців не вщухав днів чотири або п'ять, про це написали в місцевій газеті, ратуша Сорренвілля взяла ситуацію під особливий контроль, а дехто з місцевої влади одразу надіслав листа до Ігнісу з описом усього, що сталося. Про самопочуття Олівера не запитували лише найбільш байдужі мешканці містечка і кожен висловив думку, що хлопцю ще відносно пощастило - зрештою, вони були праві.

Та які б у нашому житті не здіймалися бурі, треба було рухатись далі. Життя тривало і ми не могли собі дозволити поставити його на паузу.

***

Отже, щойно ми більш-менш оговтались, а балачки по місту дещо вщухли, Джанель запропонувала мені поїхати до Евервельду - сусіднього містечка, яке було дещо більше за Сорренвілль і славилося своїми крамницями й ательє. Я погодилася, хоча мене ніхто особливо не питав. Бал Кришталевих Вогнів наближався, і хоча я досі не могла до кінця второпати, з якого це дива мене запросили на подію, де збереться вся еліта королівства, я знала одне: мені потрібне плаття - ефектне, елегантне, таке, в якому я не виглядатиму, як дівчинка з притулку, що випадково потрапила до верхів суспільства.

Того дня ми прокинулися, як тільки почало світати, незважаючи на шкільні канікули - треба було встигнути на поїзд. А оскільки в нашому вагоні більше не було ніяких людей, окрім нас, Джанель не втрачала можливість говорити без упину.

- Обовязково зайдемо в "Дім Тари" - там точно мусимо підібрати тобі щось красиве! - вона сказала це так упевнено, наче вже все вирішила за мене, і її очі блищали тим самим азартом, який завжди з'являвся, коли йшлося про щось красиве, блискуче й дороге.

- Емм... куди-куди? - я спершу навіть добре не розчула добре, куди це ми збиралися.

- Ти що, ніколи не чула такої назви? Еноло, це ательє вже майже рік у всіх на слуху!

- Вибач, Джанель, та в мене були дещо інші задачі. - я зніяковіла від того, що досі не знала багато загальновідомих речей, про які в інтернаті ніхто не розповідав. - То що це за місце?

- О, це власна маленька справа однієї з моїх найкращих подруг, - Джанель швидко закліпала своїми довгими густими віями, - Тару відрахували зі школи минулого року - щоправда, тільки один раз, а не вчетверте, тож їй до мене ще є куди рости, - вона дзвінко захихотіла на цілий вагон.

- Хмм, дай вгадаю - за цей короткий час вона встигла заробити на ціле ательє? - не надто довірливо спитала я.

- О, ще краще - батьки Тари набагато лояльніші, ніж деякі інші, - гостро натякнула дівчина, - тому не примушували її закінчувати навчання, йти працювати на когось чи страждати ще якимись дурницями, а просто виділили їй купу грошей на можливість займатися тим, що їй більше до душі. А оскільки засинати над підручниками по нудних бібліотеках не входило в плани моєї подруги, Тара вирішила присвятити своє життя створенню краси.

- Вона самостійно вміє шити? Чи лише найняла людей?

- Наскільки я знаю, у неї є декілька помічниць, але, так, вона природжена швея і з дитинства цікавиться модою, - Джанель так захоплено розповідала про це, наче пишалася своїми здобутками, - До того ж Тара - відьма, а магія, що не кажи, таки пришвидшує процес роботи.

Я на секунду замислилася. Відьма-швея - звучало захопливо. Це було цілком логічне і дуже вдале поєднання - магія могла робити з тканиною те, чого не міг зробити жоден кравець. Але водночас це вкотре нагадувало мені про те, як мало я ще знаю про цей світ. У притулку мені ніхто не розповідав ні про відьом, ні про ательє, ні про бали - всі ці речі для мене залишалися ще поки дуже далекими, але я щиро мріяла це виправити якнайшвидше.

- Джанель, але в мене не вистачить грошей на гарний одяг. Я вдячна твоїй сімї, вони забезпечують мені усе найнеобхідніше, але я не маю права вимагати предмети розкоші.

- Не забувай, що в тебе є я, - загадково усміхнулася вона, - а я ж обовязково подбаю про те, що моя напарниця сяятиме на балу, наче найяскравіша зірка.

- Тільки не кажи, що ти збираєшся за мене платити!

- А я цього і не кажу - я просто мовчки це зроблю.

На цьому місці наша суперечка різко обірвалася, бо поїзд зупинився і настав час виходити. Із вікна вагону на нас уже дивилася табличка "Евервельд".

Мушу визнати, містечко і справді виглядало казковим та привітним, і тут не відчувалася та гнітюча атмосфера, яка так притаманна Сорренвіллю. "Дім Тари" виявився зовні непримітною, але чепурною крамницею із дерев'яною вивіскою, на якій чудернацьким почерком було витиснено назву. Приміщення розташовувалося на затишній людній вуличці, серед інших крамниць та пекарень, із відчинених дверей яких запах випічки доносився аж на вулицю. Особливо кидалися в очі й кафе, де за столиками сиділи люди й про щось жваво розмовляли. Вулиця була вимощена бруківкою, і скрізь висіли кольорові ліхтарики, що світилися навіть серед білого дня, наче місцева влада вирішила, що світла мало не буває. Двері ательє були пофарбовані у стильний фіолетовий колір, а зверху над ними звисали горщики з квітами.

Усередині було тепло і навіть затишніше, ніж на вуличці. По всіх-усюдах, на манекенах та вішаках, висів одяг: від простих повсякденних суконь до розкішних вечірніх убрань, прикрашених вишивкою, перлами, гліттером і кришталем. По всіх кутках стояли рослини - троянди, фікуси, якісь квіти із сяючими пелюстками, - і від цього ательє здавалося не крамницею, а чиїмось домом, де завжди раді гостям.