Розділ 29: Новини з вищого світу

Минуло два дні.

Здається, в мене навіть вийшло виспатися попри вихор суперечливих думок у моїй голові. Мабуть, я просто сходжу з розуму і цього божевілля взагалі не існує. Може, я фізично досі знаходжуся в тому клятому інтернаті, де мене настільки все дістало, що моя свідомість вигадала альтернативний світ, який сприймає за реальність. Але якщо це так, тоді чому цей світ дедалі менше відчувається комфортним?

- Еноло, з минувшою Ніччю Восьми Стихій!

Я розплющила очі. За вікном ледь починало світати. Мій мозок все ще був частково поринутий у сон, але це розсіялося за якусь хвилину. Біля мого ліжка стояла усміхнена і вічно сяюча від радості... Джанель.

- Ти повернулася! - із напіввідкритими очима прошепотіла я.

- Ага! Я не могла упустити момент, щоб вас усіх понервувати своєю присутністю!

- Послухай, ти нас зовсім не нервуєш. Хіба, можливо, Амаранту, але не думаю, що вона розчарується твоїм поверненням. Ми всі за тобою дуже сумували - Я, Олівер, Неріна... і особливо бабуся.

- О, за неї не сумніваюся, - на мить засумувала вона, але смуток цей був дуже швидкоплинний, - Як ви там усі!? Розповідай усе! Не посходили тут із розуму без мене? Що цікаве трапилося? Сподіваюся, Олівер із Джервасом не дають вам можливості нудьгувати?

- Насправді, дещо таки сталося, але, послухай, не так одразу... - мене перервали на півслові.

- З радістю усе вислухаю! Покличемо решту нашої сімейки, вип'ємо чаю і поговоримо разом усією родиною.

- Джанель, чи ти не здуріла? Вони ще дивляться десятий сон.

- Нічого, прокинуться! Вони ж так на мене чекали, то можна одного разу і прокинутися затемна.

- Будь ласка, не кричи на увесь Амарантел. Дай їм виспатися. Нам усім потрібні сили - в Лумінорії відбувається незрозуміла дурня.

Я їй коротко переповіла найгірші новини, включно з історією про Фіору - звичайно, попросивши тримати останню пригоду в таємниці від дорослих.

- Весело тут у вас, - зітхнула дівчина, - Про Орсона я чула - його загибель обговорювали всі, кому не лінь. А от щодо наших сімейних секретів... Еноло, а ти впевнена, що це не вигадка? Ніколи не чула нічого подібного. Може хіба старше покоління тримало це під сімома замками навіть від своїх нащадків.

- Не знаю, що тобі й сказати. Важко зрозуміти, що з цього правда і чи ми хоч колись докопаємося до цієї правди.

Незважаючи на те, що спала я тієї ночі вкрай мало і не дуже міцно, розмови зі зведеною сестрою, яка навідалася в мою кімнату, немов грім серед ясного неба, неабияк мене розбудили і привели в тонус.

- А що там у тебе в тому ліцеї в Ігнісі? Впевнена, тобі є що розповісти.

- О, я якщо зараз почну, ти мене так легко не зупиниш. Тому краще почекаємо, допоки усі прокинуться - не хочу переповідати одне й те саме по десять разів кожному окремо.

***

- Моя дорогенька Джанель! Ти так змінилася, так виросла, така вже стала красуня! - Арделія не стримувала емоцій, поки всі решту сиділи за одним столом і думали тільки про те, коли вже буде їжа.

- Бабусю, ти мене не бачила всього половину семестру.

- Ця половина семестру тягнулася для мене вічність! Так чого ж ти не приїхала до нас на святкування? Нам так тебе не вистачало!

- У нас було своє гучне святкування, я ж писала.

- Сподіваюся, ти гарно провела час.

- О, ще й як! - дівчина аж світилася від щастя. - До речі, щоб ви за мене не розчаровувались...

- Ми завжди будемо тобою пишатися!

- Так, але буду чесна - в мене теж є свої... емм... темні сторони. Зовсім скоро мені не доведеться мати з десяток кавалерів, які б оплачували всі мої забаганки, тому що я піду на роботу.

Це звучало аж надто неправдоподібно, але я не насмілилася висловити це вголос. Джанель і робота? Такі речі взагалі якось поєднуються?

- О, це вже цікаво, - усміхнувся Вінсент, - Знайшла собі підробіток?

- Це підробіток знайшов мене - я працюватиму акторкою у театрі! - здається, вона сама не вірила в те, що говорить.

- Ну що ж, ми задоволені, - стримано сказав Реджинальд, - А от із кавалерами все-таки порядок наведи - не пасує публічній людині зустрічатися з усіма підряд.

- А це питання якраз вчора владналося, - Джанель кокетливо поправила волосся, - Відтепер я та Еліас Стерлінг офіційно зустрічаємося. І так, бабусю - я чудово пам'ятаю, що то внук одного з твоїх колишніх чоловіків.

Я тільки мовчки спостерігала за Олівером та Джервасом, які аж душилися зі сміху за столом, спостерігаючи за виразом обличчя Арделії - напевно, то було вперше, коли вона розчарувалась у своїй улюбленій онучці.

- Боже мій, дорогенька моя, твій хлопець - нащадок того самого Алістера? - старенька аж зблідла на обличчі.

- Тобі щось не подобається? Бабцю, що було, те було. Тим більше, ви розійшлися одразу після вашої весільної подорожі, хіба не так?

- Обидва рішення - що одруження, що розлучення - були імпульсивними рішеннями. І, чесно кажучи, Алістер виявився далеко не надійною людиною.

- Еліас дуже надійний. І, повір, набагато серйозніший від мене.

- Він онук мого колишнього!

- А що це змінює?

Раптом почали сміятися всі, окрім, звичайно, Амаранти. Це була винятково комічна ситуація, за якою було дуже смішно спостерігати. Вони ще з годину сперечалися і за той час ціла сім'я встигла наїстися. Це був перший раз, коли я бачила бабусю чимось незадоволеною, проте навіть тут вона висловлювала свою думку досить толерантно.

Коли тема себе повністю вичерпала, дійшла черга Барта та Неріни отримувати від Джанель обіцяні нею а листі подарунки. Неріні дістався записник думок - магічний блокнот, який одразу після дотику проявляв думки дівчинки на своїх сторінках. Насправді це була справді корисна річ для неї. Барту ж дістався компас знань, стрілки якого завжди вказували не на сторону світу, а на найближчу книжку, яку він ще не прочитав. Хлопчик аж підстрибував від радості.

- І, наостанок, найголовніший сюрприз. - із цими словами Джанель витягнула лист із конверту і зачитала нам його вголос.