Розділ 25: Ніч Восьми Стихій

Зима в Сорренвіллі не надійшла тихо. Вона ввірвалася в місто, немов непроханий гість, - цього разу сніг випав значно раніше, ніж зазвичай, укривши вулиці білою ковдрою по самі коліна. І це при тому, що лише попереднього вечора за вікном ми спостерігали виключно осінній пейзаж без жодного натяку на зміну погоди.

Наближалася найяскравіша ніч року - Ніч Восьми Стихій, коли, за легендою, межа між світом людей і драконів стає особливо тонкою.

Це свято в Лумінорії завжди зустрічали по-особливому, а для мене це буде ще й найперше святкування, бо в інтернаті подібні речі були розкішшю і вихователі не організовували нічого подібного. Кажуть, тисяча триста шістдесят один рік тому, у найдовшу ніч року, вісім стихій - вогонь, вода, земля, повітря, блискавка, лід, тінь і світло зійшлися в одній точці, і саме ця мить допомогла людям перемогти у Першій міжплеменній війні. Тоді ж дракони, які до того вважалися виключно ворогами людей, уперше стали на їхній бік. Якраз відтоді і розпочався відлік нового календаря та початок сучасної епохи. Тож Ніч Восьми Стихій - це не просто свято, це день народження світу, яким ми його знаємо і до якого звикли.

Це також остання ніч у році за календарем, після якої розпочинається відлік нового року. Тож зовсім скоро настане тисяча триста шістдесят перший рік нашої рік.

В Амарантелі підготовка почалася за тиждень. Оскільки і в буденний день тут часто відбувався хаос, то в передсвятковий період цю метушню можна було помножити на десять.

- Мамо, скільки можна повторювати: свічки для стихій ставлять у порядку їхнього виникнення, а не за кольором! - Амаранта стояла посеред прихожої, тримаючи в руках святковий декор, і дивилася на бабусю так, наче ту звинуватили у вчиненні серйозного злочину.

- Дорогенька моя, ну чому ти знову злишся? Невже так обов'язково сліпо слідувати традиціям? Я вважаю, що за кольором красивіше! - Арделія, яка саме вішала на камін гірлянду із сушених вогнеплодів, навіть не обернулася. - Подивися, як гармонійно виглядає: червона, жовта, зелена, синя...

- Це не гармонія, а клята веселка!

- То й що? Веселка - хіба це не краса?

Я стояла осторонь, тримаючи в руках коробку з паперовими ліхтариками, які ми мали розмалювати перед тим, як запускати їх у небо, і намагалася не втручатися. Тейлін, який згорнувся клубком біля каміна, спостерігав за всім цим із виразом глибокої байдужості - принаймні, так мені здавалося. Він уже встиг двічі вкрасти зі столу печиво, яке місіс Бріджес приготувала для страви "Вісім смаків", і тепер лежав із таким виглядом, наче нічого не сталося.

- Еноло, - Амаранта різко обернулася до мене, - скажи хоч ти щось розумне. Свічки мають стояти в порядку стихій чи за кольором?

Я на мить замислилася над тим, кому краще догодити.

- Мені теж більше до вподоби веселка. У Сорренвіллі й так страх як похмуро, то чому б не додати трохи позитиву?

Амаранта не розмовляла зі мною ще з декілька годин, зате Арделії, вочевидь, сподобалася моя підтримка. За традицією, ці свічки можна буде погасити аж зранку, коли почне світати.

До вечора Амарантел заграв новими барвами. Окремі кімнати були прикрашені відповідно до однієї зі стихій: у бібліотеці, яку обрали для вогню, всюди стояли червоні та помаранчеві свічки, а на полицях розклали штучні язики полум'я, зроблені з тканини; у вітальні, присвяченій воді, на столику розмістили штучний водоспад; у кімнаті Неріни, де оселилася земля, на тумбочці лежали справжні камені, мох і гілки, зібрані в Лісі Тиші; а на горищі, яке Офелія вирішила прикрасити власноруч, панувала тінь - чорні та сірі тканини, підвішені до балок, створювали відчуття, що ти перебуваєш усередині грозової хмари.

Свою кімнату я обрала для світла. Я розмалювала десятки паперових ліхтариків золотими та білими візерунками, і тепер вони висіли під стелею, освітлюючи все навколо м'яким, теплим сяйвом. Барт, який вирішив, що його стихія - повітря, розвісив по своїй кімнаті паперові вітрячки, які безупинно крутилися. Для коридорів ми обрали блискавку й прикрасили їх сріблястими іскристими нитками. Джервас, який був у захваті від ідеї льоду, розставив у своїй кімнаті кришталеві фігурки, які він виготовив власноруч - щоправда, всі вони виглядали трохи кривувато, але хлопець пишався ними так, наче це були витвори мистецтва.

Варто окремо виділити Олівера, який якраз займався прикрашанням бібліотеки у тематиці вогню. Окрім штучного полум'я цей бешкетник чомусь вирішив, що найкраща прикраса - це те, що не підробка. Тож по цілій бібліотеці по всіх закутках тепер стояло чимало свічок, об які можна було запросто перечепитися.

- Олівере, ти впевнений, що це безпечно? - спитала я, розглядаючи усі ці зміни в інтер'єрі.

- Абсолютно! - відповів хлопець із надзвичайною впевненістю. - Я усе розрахував.

- І пожежу теж?

- Я розрахував, що пожежі не буде.

- А якщо буде? Мені здається, ймовірність доволі висока.

- Тоді я розрахував, де стоятиме відро з водою.

Я вирішила не уточнювати, де саме він поставив відро, бо підозрювала, що відповідь мені не сподобається.

Тейлін, який увесь день нудьгував, бо всім було не до нього, і, перш ніж хтось устиг його зупинити, кинувся до столу, де місіс Бріджес залишила традиційну страву "Вісім смаків" - десерт із восьми шматочків, кожен із яких символізував окрему стихію. Він схопив один шматочок - той, що був пофарбований у червоне, на честь вогню, - і проковтнув його одним махом. Два наступні шматочки - тіні та блискавки, - зникли так само зі швидкістю світла.

- Тейлін! - я кинулася до нього, але було пізно. Драконеня вже з'їло те, що встигло вхопити й героїчно дивилося на мене.

- О, ні, - простонала Офелія, яка саме зайшла до їдальні. - Він з'їв мою улюблену частину!

- Яку, дитинко? - спитала Арделія, підходячи ближче до місця скоєння злочину.

- Ту, що символізує тінь! Вона завжди була найсмачнішою і відображала мій внутрішній світ! Я ненавиджу те гидке створіння.

- Офеліє, Тейлін - прекрасний дракончик, просто ще дуже маленький. Ти не повинна на нього злитися. Окрім того, на ярмарку можна буде купити ще багато інших солодощів.