Розділ 24: Попередження

Шановні мешканці Сорренвілля та його околиць!

Змушені повідомити вам про трагічну та тривожну подію, що сталася неподалік нашого містечка. У лісі, відомому як Ліс Тиші, було знайдено поранену стрілами дорослу дракониху, чиєю стихією, за попередніми висновками, була вода. Рани, завдані істоті, виявилися отруйними, і, незважаючи на всі спроби допомогти, вона згодом померла.

Ця тварина не була відома жодному представнику місцевої охорони і нікому раніше не траплялася на очі, тож її походження наразі встановлюється. Проте значно важливішим є те, що вбивця - або вбивці - досі перебувають серед нас.

Закликаємо всіх мешканців бути вкрай пильними! Дракони можуть бути небезпечними, особливо якщо вони поранені. Якщо ви бачите дракона, який поводиться агресивно або виглядає хворим - не наближайтеся до нього. Негайно повідомте про це ратуші.

Також просимо звертатися до розвідувальної служби кожного, хто має бодай якусь інформацію про вбивцю. Будь-яка деталь може виявитися важливою.

Пам'ятайте, що розведення та місцеперебування цих створінь строго контролюється владою, тому навіть поява одного дракона на волі вже викликає неабияку підозру.

Бережіть себе та своїх близьких.

З повагою та пересторогою,
Еліза Мур
Секретарка мера

Цей лист я прочитала зранку скоріше, ніж випила чай. За лічені хвилини з ним ознайомилися усі в будинку.

Місіс Бріджес, яка принесла листа разом зі свіжою поштою, стояла біля дверей прихожої, нервово перебираючи край фартуха, і дивилася на нас так, наче чекала, що хтось одразу ж пояснить їй, що все це означає. Але ніхто не міг навіть повірити у те, що трапилося.

Реджинальд уважно перечитав листа двічі, потім іще раз, а тоді підвів очі на всіх нас у прихожій.

- Дракониха не належала нам, - сказав він врівноважено. - Але це не означає, що ми не маємо до цього жодного стосунку.

- О, Боже, Реджі, що ти маєш на увазі? - схвильовано спитала Арделія.

- Хтось убив дракона біля нашого містечка, - Амаранта зім'яла листа в кулаці, - і тепер увесь Сорренвілль знає про це. Кожен мешканець сьогодні отримав такого самого листа - коли стається щось небезпечне, миттєво інформують усіх. Я не знаю, який мотив був у злочинця - про це ми можемо тільки здогадуватися.

- Справа в тому, - продовжив Реджинальд, - що здійметься паніка. Виникне посилена увага до кожного жителя. Не виключено, що всі будинки будуть перевіряти - і це точно не те, що нам зараз потрібно.

- Можливо, нічого подібного більше не трапиться, - вперше за багато часу мовила Офелія, яка зазвичай мовчазно сиділа на всіх сімейних зібраннях і тихо малювала у своєму блокноті, - Ратуша просто попереджає людей. Це нормально.

- Нормально? - Амаранта розвернулася до неї. - Ти коли-небудь чула, щоб ратуша попереджала про пораненого дракона? Дракони - це не дикі звірі, які блукають околицями. Вони не нападають на людей без причини і дуже рідко їх можна зустріти на природі, адже влада строго контролює кожен аспект їхнього життя. Дракониха не з'явилася тут випадково. А якщо її поранили стрілами, значить, хтось полював на неї. І цей хтось - поруч. Можливо, у самому Сорренвіллі, а населення тут не таке вже й велике, щоб не знати кожного в обличчя.

Як би там не було - вбивця на волі. І ми мусимо бути особливо пильними.

***

То був один із тих небагатьох вечорів, коли не було потреби нікуди поспішати, щось робити, десь метушитися, рятувати світ чи як там воно заведено серед дітей на піку юнацького максималізму. І поки решту мешканців маєтку вирішували якісь свої питання, я та Олівер просто собі розмістилися у моїй кімнаті посеред вовняного килиму, на якому була розкладена настільна гра "Підкорювачі Стихій" - та сама, яку нещодавно принесла Неріна і яка відтоді стала нашою спільною вечірньою розвагою. За вікном шумів вітер, крізь щілини у віконній рамі в кімнату просочувалося холодне нічне повітря, але тут, біля маленької лампи із тьмяним світлом, було затишно, тепло й майже спокійно - настільки, наскільки це взагалі можливо в Амарантелі. Іноді корисно забути про всі на світі проблеми, навіть якщо десь поблизу переховується небезпечний злочинець.

- Капець, ти знову перемогла! - здивовано глянув Олівер на ігрове поле. - Втретє за цей вечір! Я починаю підозрювати, що ти махлюєш.

- Не можеш змиритися з тим, що тебе обіграла дівчинка? - я широко посміхнулася.

Він махнув рукою, збираючи фігурки в коробку, а я відкинулася на ліжко, дивлячись у стелю, де тріщини складалися у чудернацький візерунок. Здається, Оліверу набрид не так сам процес гри, як постійні невдачі.

- До речі, куди подівся Джервас? - раптом спало мені на думку. - Я не бачила цього пройдисвіта сьогодні в школі, хоча зранку він начебто збирався на уроки. Невже прогулює?

- Цей пройдисвіт називає це "вирішувати амурні справи". Звучить презентабельніше, аніж "прогулювати".

Насправді, Джервас ніколи не був аж надто схильний до навчання, а радше зосереджувався на спортивних досягненнях і марив стати в майбутньому знаменитим тренером. Але прогули з ним траплялися вперше.

- Між іншим, я давно хотіла тебе дещо запитати.

- Як хочеш, то питайся - я не кусаюся. Хоча, це залежить від питання, але поки не доводилось, - зіронізував Олівер.

- Може, ти знаєш, що відбувається з Амарантою?

- Що конкретно? З нею багато чого коїться, як і в більшості дуже зайнятих людей.

- Конкретніше я маю на увазі її... Ну, як би це пояснити делікатно... спалахи гніву.

- А, от ти про що! Могла б одразу сказати, що в неї не все в порядку з головою - я б і не сперечався. Ну, що поробиш - не кожен із нас може похвалитися відмінним ментальним здоров'ям. А спалахів гніву у неї нема, бо вона й сама суцільний гнів власною персоною.

- Олівере, я серйозно. Це викликає в мене занепокоєння за неї. Амаранта завжди була... емм... такою?

Здається, він узагалі не хотів відповідати на це питання. Його обличчя набуло того рідкісного виразу, коли мова заходила про щось справді важливе.