Розділ 22: Список її колишніх

Того рідкісного ранку в Амаранти був на диво не такий паскудний настрій, як зазвичай, тому сталося дещо вкрай непередбачуване і ця жіночка дозволила випустити Тейліна із підземелля на прогулянку на подвір'я. Такого не траплялося майже ніколи, враховуючи пустотливий характер цього створіння, а якщо і подекуди траплялося, то в такі моменти доводилося бути особливо пильним, щоб він не розніс на друзки цілий двір. Цього разу нам склали компанію Джервас та Неріна.

Тейлін гасав подвір'ям, підстрибував, ловив лапками метеликів і час від часу випускав із ніздрів тонкі цівки диму, які підіймалися в повітря й розчинялися десь над дахом Амарантелу. Неріна беззвучно сміялася і кидала драконеняті м'якого тканинного м'ячика, якого той спритно підбирав зубами і відкидував їй назад. Його червона луска переливалася в променях ранішнього сонця, наче розплавлений рубін.

До того всього, то був вихідний, а, отже, ніякої школи і нуль обов'язків. Хіба щось могло бути прекраснішим за такий ранок? І, як то часто буває в моменти, коли нема чого вчепитися, моя свідомість почала підкидати мені цікаві теми для обговорення - а коли ще, як не зараз?

- Що сталося з попередніми трьома чоловіками бабусі Арделії? - це питання зявилося у мене зненацька і, правду кажучи, я анітрохи не подумала над його доречністю - особисте повинне залишатися особистим, але в цієї панянки занадто бурхливе життя, щоб ним не поцікавитися.

- О, я не впевнений, чи зможу все пригадати - історія її любовних пригод куди обємніша за нашу шкільну програму, - із цими словами Джервас кинув у бік Тейліна камінець нефриту і той радісно впіймав його ще в повітрі, наче кошеня, якому дали клубок ниток. - Нам не вистачить часу до кінця цього вечора, що я розповів бодай те, що знаю.

- Це все ж краще, ніж нічого, - відповіла я, спостерігаючи, як Тейлін зробив сальто в повітрі, намагаючись упіймати одразу два камінці, які Джервас жбурнув одночасно.

- Отже, почнімо з найпершого її чоловіка, який і є нашим дідусем, - розпочав хлопець, зручніше вмощуючись на траві. - Звали цього дивака Мортімер Грейвз.

- Чому дивака?

- Бо він був талановитим ученим, а чи не всі вчені трохи своєрідні, хіба ні? - зітхнув Джервас. - Дідусь був знаним професором давньолумінорських мов в Академії Ігнісу. Видатний науковець, якого знали й шанували по всій Лумінорії. Для Арделії Мортімер став тим єдиним чоловіком, від якого вона мала дитину.

- То Амаранта - їхня єдина донька?

- Ага, - кивнув він, - Так, про що це я хотів розказати? А, точно! Бабуся познайомилася з ним якраз у тій Академії.

- Але ж у неї немає вищої освіти! - здивовано вигукнула я.

- Авжеж, що немає, - Джервас махнув рукою. - Вона вступила до на факультет історії та мертвих мов, який вважала страшно нудним, завдяки міцним зв'язкам своїх впливових батьків, навіть не з'явившись на вступних іспитах.

- Ага, он воно як!

- Тільки от закінчити їй його не вдалося. На заняттях Арделія майже не з'являлася, а перед останнім курсом закрутила роман зі своїм викладачем.

- Тобто... з Мортімером?

- А ти здогадлива! - він розсміявся. - Попри всі намагання її батьків, вона кинула навчання, що неабияк їх розгнівало, але хто до цього взагалі дослухався? Вони зіграли весілля за лічені тижні, Грейвз покинув наукову та викладацьку діяльність і переїхав до Амарантелу, а через три місяці після одруження народилася Амаранта. Батькам Арделії довелося просто змиритися.

Я мовчки намагалася збагнути весь абсурд цієї ситуації. А бабуся у Фрейрів і справді була моторною ще замолоду!

- Перепрошую, то скільки часу вони разом прожили?

- Розійшлися, коли мамі було всього два роки, - пояснив Джервас, - І та зростала без рідного батька, та й сама Арделія мало часу приділяла її вихованню, бо мала в житті свої сумнівні турботи.

- Мортімер не брав участі в житті Амаранти?

- Практично ніякого - він ставив науку вище за сімейні справи. Після розлучення дідусь повернувся до Академії, де і пропрацював до кінця своїх днів. Помер п'ять років тому і, до речі, похований на нашому сімейному цвинтарі. Його ховали із усіма почестями, а на похороні хто тільки не був присутній! Тоді приїхали навіть члени правлячої династії Емеральдін.

- Цікавий у вас родовід...

Тейлін, якому, вочевидь, набридло гратися самими камінцями, раптом підбіг до Неріни та потягнув її за край плаття - Джервасу знадобилося трохи часу, щоб відтягти бешкетника вбік, а тоді повернувся до мене і продовжив свою розповідь.

- Другим чоловіком був Алістер Стерлінг. Їхній шлюб протримався близько шести тижнів - вони одружилися, вирушили у весільну подорож, а по прибуттю додому розлучилися. Причина нікому з нас досі не відома, але бабуся завжди згадує цей досвід як веселу пригоду. Той обранець, до речі, замолоду був якимось професійним парфумером, володів власним виробництвом, а кожні парфуми мали свою магічну дію. Ходять чутки, що вони розійшлися, бо Арделія брала в нього стільки парфумів, що Алістер зрозумів: із її забаганками доведеться розоритися. Мені ця версія більше схожа на якийсь прикол, хоча хтозна.

- Боже, коли ж вона встигала їх випшикувати? - я раптом знову пригадала життя у притулку, де парфуми щастило бачити лише на сторінках книжки.

- Про це можна тільки здогадуватися. Алістер спробував обмежити її, але бабуся сказала, що "справжня леді не повторює один аромат двічі на місяць" і це стало початком кінця.

- Він довго з нею не церемонився.

- Авжеж, але й вона наче не сумувала опісля.

Неріна тим часом дістала з кишені маленький сухарик зі злаками та сушеними ягодами і простягла Тейліну. Драконеня миттєво узяло ласощі з її руки й захрускотіло, задоволено мружачись. Здається, дівчинка знайшла спосіб відвернути його увагу від її плаття - принаймні тепер Тейліну було що гризти.

- Третім офіційним чоловіком був Лоуренс Рейвенкрофт і, завдяки своїй скромності, він найдовше з усіх терпів нашу бабусю - цілих шістнадцять років.