Розділ 21: Важливіше за спорт

Попередня пригода забулася одразу з початком наступного дня - цілком можливо, через велику кількість людей, які проживають у маєтку. І коли мало не кожного дня з кимось щось відбувається, промахи минулого ідуть в небуття та покриваються пилом. Насправді, в цьому було дещо хороше.

Того дня Олівер та Джервас сиділи на лавці біля фонтану у дворі Амарантелу і їхні голоси розносилися подвір'ям так гучно, що я легко чула їх крізь відчинене вікно бібліотеки. І цього разу розмова була аж така цікава, що неможливо було не виглянути надвір.

- Джер, ти сьогодні в підозріло хорошому настрої, - сказав Олівер із тією інтонацією, яка завжди означала, що він от-от почне підколювати.

- Братику, мене нечасто можна застати в поганому гуморі.

- Послухай, я тебе знаю, як облупленого! - Олівер плеснув його по плечу. - Зізнайся, пропускаєш уроки через змагання? Чи знову десь дістав відповіді на тест із алхімії по темі, в якій ти ні бельмеса? Хоча, ти з того предмету по всіх темах ні бельмеса... Чи пропускаєш уроки через змагання?

- Краще!

- Невже твоя команда їде в столицю на турнір?

- Ще краще! Але ти не вгадаєш, бо ти ще той телепень, який цілий світ не бачив, - жартома мовив Джервас.

- Як-як ти мене назвав? - і він першим розпочав бійку.

Звичайно, Олівер насправді анітрохи не ображався, та і бійкою це дійство можна було назвати лише умовно - ці двоє полюбляли кепкувати одне з одного, а потім розігрувати сцену, нібито вони "вирішують стосунки".

- Так, годі вже, - сказав Джер після чергового стусана, - Ти однаково не вгадаєш.

- Не маю уявлення, що в твоєму розумінні може бути кращим за те все, що я вже перерахував?

- Послухай, Олівере - тепер я не лише рядовий гравець. Віднедавна я ще й треную.

Запала мертва тиша. Єдиний звук, що до мене доносився - те як дзюркотіла вода у фонтані.

- Джер, вибач, але то звучить як суцільна нісенітниця.

- Ти не віриш, що мені довірили таку відповідальність?

- Я не вірю, що тобі може подобатися тренувати. Ти ж заприсягнувся, мало не поклявся, що не матимеш і найменшого стосунку до процесу навчання.

- А ти таки телепень, братику. Бо справа полягає в тому, кого я треную.

- Ну і кого ж? Давай, розсміши мене ще більше! Добий мене своїми умовиводами раз і до кінця! - "сарказм" був другим іменем Олівера.

- О, ти ще не бачив цієї кралі.

Олівер зайшовся сміхом. Щирим, дзвінким, затяжним сміхом. Взагалі, нічого більше не було чути крім його несамовитого реготу, від якого хлопчина, здавалося, зараз мало не задуситься. Минув деякий час, коли він заспокоївся.

- В житті не повірю - нашого затятого спортсмена цікавить хоть щось, окрім змагань! - зіронізував хлопець. - Невже якась загадкова незнайомка заполонила думки нашого чемпіона?

- Ей, та заткнися! - Джервас байдуже махнув рукою. - То дуже хороша і красива дівчинка.

- Чули всі!? - Олівер закричав на ціле подвір'я. - Наш Джер нарешті подорослішав!!! - присягаюся, тут я мало не вглухла.

На цій хвилині я миттю вибігла з бібліотеки надвір - ставало дедалі цікавіше і я не могла пропустити такі важливі плітки.

- Як хоч звуть це прекрасне створіння?

- Бріель. Спортивна, бойова дівчина, яка віднедавна доєдналася до нашої команди.

- Хмм, ніколи не знав такої.

- О, Боже, Олівер, ти так говориш, наче знаєш абсолютно всіх дівчат.

- У Сорренвіллі не так уже й складно знати всіх - і не лише дівчат.

- Як бачиш, цю задачу ти з тріском провалив.

Олівер замовк, обмірковуючи почуте, а потім заговорив знову - все ще з нотками сарказму і з тією самою лукавою усмішкою:

- То нарви їй квітів із городу бабусі Арделії, щоб якнайшвидше її завоювати! Хоча, ні, ті квіти належать нам, а так нецікаво - краще нарви тоді під школою. Тільки то треба вночі, щоб ніхто не побачив.

- З таким базікалом, як ти, нас може й не побачать, але таки точно почують.

Більше хлопці до цієї теми не поверталися.

Трохи пізніше, коли Олівер побіг по своїх справах, а ми з Джервасом залишилися наодинці, він раптом покликав мене і сказав тихо, майже пошепки:

- Еноло, я тобі дещо розповім. Тільки пообіцяй, що ніхто не дізнається.

- Ого, знову якісь секрети? - відповіла я, відчуваючи, як усередині прокидається обережна цікавість.

- Амаранта і Свен дещо задумали, про що не знає решта сім'ї. Я не знаю подробиць - чув лише уривки розмови, коли випадково проходив повз кабінет. Але там явно йшлося про щось серйозне.

- Джервас, заспокойся. Амаранта взагалі не вміє розмовляти без зайвої суворості. Скоріше за все, вони просто щось обговорювали.

- На жаль, я мало що розчув, але точно було зрозуміло, що Свену не сподобалася пропозиція мами.

- А кому взагалі до вподоби її пропозиції?

- Не знаю, але скоро в Амарантелі має щось статися.

- То це вже буде стосуватися тільки їх двох. Я ні на що не підписувалась. Чого мені боятися?

- Поняття не маю. Може, ти й права. Але, будь ласка, не стався легковажно до всього, що задумала Амаранта - ти недооцінюєш масштаби її можливостей.

Я лиш хихикнула і зробила вигляд, що мені байдуже. А втім, ця новина таки змусила мене замислитись.

В будь-якому випадку їх слід вивести на чисту воду. Звичайно, я не така смілива, щоб перечити Амаранті (та й навіть траплятися їй на очі було сумнівною перспективою), зате поговорити зі Свеном один-на-один - цілком посильне завдання, чи не так?

***

Наступні декілька тижнів пролетіли, як лічені дні. Життя перетворилося на рутину із навчання, дому та різних повсякденних справ. І за увесь цей час, як на диво, не відбулося нічого цікавого.

На вулиці стало напрочуд вітряно і хоча в Сорренвіллі було вкрай важко застати теплу сонячну погоду, все одно відчувалося помітно холодніше. Настала глибока осінь, якій от-от судилося перейти в сніжну зиму, а це означало стрімке наближення канікул. Проте, чесно кажучи, навчання в місцевій школі практично не виснажило - якщо, звичайно, не враховувати постійну присутність Офелії, з якою ми лише зрідка могли перекинутися словом.