Розділ 20: "Погнута Підкова"

Аморелія повернулася до Амарантелу наступного ранку без звичного попередження у вигляді листа. Вона просто з'явилася на порозі маєтку з невеликою валізою в одній руці й товстою книгою з алхімії в другій, маючи дещо виснажений вигляд після довгої дороги. 
 

Не можу сказати, що я аж дуже втішилася її появі, а радше почувалася нейтрально, бо не встигла ще близько познайомитися із Аморелією через її навчання далеко від дому. То була буквально друга наша зустріч у житті. 
 

- Моя золотенька! - Арделія сплеснула долонями й кинулася обіймати онуку. - Чому ти не повідомила, що приїдеш? Ми б підготувалися! Влаштували б святкову вечерю!
 

- Бо я приїхала не на свято, бабусю, - спокійно відповіла дівчина, але в її голосі звучали нотки обурення. - Мені всього лиш випало п'ять днів вихідних, то чому б не провести їх тут удома? Тим більше, що я досі до пуття не знаю нашу нову... сестру.
 

Вона перевела погляд на мене. Цікаво, якої думки про мене Аморелія? І чи дійсно сприймає мене як повноправного члена родини, чи то був більше як сарказм? 
 

- До речі, я бачила Джанель, - продовжила дівчина, сідаючи в крісло біля каміна й беручи з рук місіс Бріджес чашку невідомого для мене фіолетового напою. - Ми перетнулися випадково на вулиці біля Сонячного ринку. Здається, у неї все аж надто прекрасно. Вона сяяла так, наче щойно вирушала на королівський бал. Я ніколи не бачила її такою задоволеною через навчання.
 

Аморелія зробила паузу, взяла ванільне тістечко зі столу й додала з ледь помітною іронією:
 

- Якщо справа, звісно, у навчанні.
 

Олівер, який сидів на сходах і до цього моменту вдавав, що читає, підвів голову й хмикнув:
 

- Так і кажи прямо, що Джанель знайшла собі чергового кавалера!
 

- Олівер, перестань, - Аморелія, все ще виглядаючи втомленою та роздратованою, поставила чашку на стіл, - Я просто кажу, що наша сестра виглядала щасливою. Через що саме - час покаже. Але я знаю це дівчисько достатньо добре, щоб припустити: справа не лише в нотах і віолончелі.
 

- Моя квіточка! - Арделія щиро усміхнулася і від її усмішки всередині розливалося особливе тепло. - Я ніколи не сумнівалася, що в неї все складеться якнайкраще! 
 

Після всього, що сталося за останні дні, після безсонної ночі, після мовчання хронокристала, після сварки з Амарантою - хоч одна хороша новина відчувалася, неначе бальзам на душу.
 

Пізніше, коли всі розійшлися у своїх справах, Аморелія знайшла мене в бібліотеці. Я сиділа за столом, оточена підручниками, і намагалася зосередитися на домашньому завданні з рунної магії, хоча думки мої були далеко - на березі Багряного озера, разом із Вів'єн та Фіорою.
 

- Еноло, - сказала вона, заходячи до кімнати й причиняючи за собою двері, - я розумію, що ми з тобою майже не знайомі. Я бачила тебе лише раз - коли приїжджала востаннє, - і то ми не перекинулися й кількома словами. Це неправильно.
 

Я відклала зошит і подивилася на неї. Вона стояла біля дверей - висока, струнка, в атласному темно-зеленому платті, неначе принцеса. Вона була так схожа на Амаранту - на щастя, лише зовнішньо. Я б не витримала двох зміюк у цьому домі. 
 

- Я теж рада познайомитися з тобою ближче, - несміливо відповіла я.
 

- Тоді пропоную зробити це не тут, - вона ледь помітно усміхнулася. - У Сорренвіллі є одне місце, куди я давно не заходила. Називається "Погнута Підкова". Це єдиний бар у містечку, і, чесно кажучи, репутація у нього сумнівна. Але в цьому приміщенні іноді грає жива музика, гарний вибір їжі та коктейлів і там можна зустріти людей, які не є Фрейрами. Це освіжає.
 

- Бар? - перепитала я. - Мені ж усього тринадцять.
 

- Там ніхто не питає документи, а якщо й питають, то з ними легко домовитися, - Аморелія знизала плечима. - Головне - не замовляти нічого міцнішого за чай. Або замовляти, але тоді опісля не попадатися на очі Амаранті.
 

Я не встигла відповісти, бо двері бібліотеки з гуркотом відчинилися, і на порозі з'явився Олівер - захеканий, розчервонілий, наче за ним щойно гнався оскаженілий дракон.
 

- Я чув слово "бар", - випалив він. - Як я можу таке пропустити?
 

- Ти підслуховував під дверима? - Аморелія обурено підняла брови.
 

- Я не підслуховував, просто випадково йшов повз і зупинився - теж випадково.
 

- Олівере, - зітхнула вона, - ти ж розумієш, що якщо ти підеш із нами, моє офіційне знайомство з Енолою перетвориться на цирк?
 

- Саме тому я й вам потрібен! - він просяяв. - Кожна подія мусить чимось запам'ятатися. 
 

Аморелія подивилася на мене, потім на Олівера, потім знову на мене - і в її очах промайнуло щось схоже на веселість.
 

- Гаразд, - сказала вона. - Але якщо ти влаштуєш бійку, я скажу Амаранті, що це була твоя ідея.
 

- Цілком справедливо, - погодився Олівер, - А хіба не для цього ходять у такі місця?.. 
 

Коли ми виходили з маєтку, назустріч нам трапився Джервас - втомлений і розчервонілий після тренування, хлопець із останніх сил добирався додому.
 

- Ви куди? - спитав він.
 

- У "Погнуту Підкову", - відповів Олівер. - Аморелія вирішила, що Енолі потрібне культурне збагачення.
 

- О, - Джервас скривився. - Я б пішов, але в мене після години перерви ще одне тренування з аквари. Тренер сказав, що якщо я пропущу ще одне заняття, він особисто прийде до Амарантелу й буде говорити з мамою. А це страшніше, ніж будь-яка бійка в "Підкові".