Розділ 12: Історія однієї угоди

Збори Джанель до переїзду в Ігніс перетворилися на подію, яка за своїм розмахом могла б конкурувати з підготовкою до королівського балу. Сама ж дівчина була б там головною окрасою з усіма її улюбленими платтями, блискітками та золотими перснями.

Усе почалося з того, що вона витягла з гардеробної спочатку три валізи, потім ще дві, а потім ще одну, "бо ця маленька, вона не рахується" й розклала їх просто посеред прихожої, наче збиралася не до школи мистецтв, а щонайменше в навколосвітню подорож. Місіс Бріджес, яка саме проходила повз із кошиком білизни, лише похитала головою й пробурмотіла щось про "розцяцьканих дітей багатіїв, яким завжди усього мало". Однак до її думки ніхто не дослухався.

- Це не просто речі, місіс Бріджес, - пояснила Джанель, витягуючи з шафи чергову сукню - темно-синю, з розсипом срібних зірок на спідниці, - Зовнішність дуже важлива для творчої особистості. Одяг, парфуми, косметика - це все невід'ємна частина образу.

- Це зайві п'ять кілограмів у багажі, - вставив свої п'ять копійок Олівер, який сидів на сходах і спостерігав за всім цим із виразом людини, що прийшла до театру подивитися комедію.

- Олівере, - Джанель обернулася до нього, тримаючи в одній руці пару чорних туфель на підборах, а в другій - таких самих, але зі срібними пряжками, - скажи чесно: які краще?

- Для чого?

- Для всього!

- Тоді бери обидві, - іронічно мовив він.

- Геніально! - Джанель просяяла й кинула обидві пари у валізу. - Саме тому ти мій улюблений кузен, бо вмієш давати потрібні поради.

- Я твій єдиний кузен, якого ти особисто знаєш, - нагадав хлопець.

- Це не скасовує того факту, що ти улюблений, - парирувала вона.

Одразу у всіх виникло питання, як Джанель так швидко зарахували, якщо запит подали лише пів дня тому і дівчина фізично не встигла ні на яких вступних випробуваннях. Однак дідусь Освальд тільки засміявся і відповів:

- Не хвилюйтеся - я знаю потрібних людей.

Арделія сиділа в кріслі біля каміна, гортаючи брошуру королівської школи мистецтв Ігнісу, і час від часу видавала захоплені вигуки, які змушували Джанель кидати все й підбігати до неї, щоб подивитися на чергову фотографію.

- О, погляньте на це! - вигукнула Арделія вкотре, тицяючи пальцем у сторінку. - Тут написано: "Королівська школа мистецтв Ігнісу - це місце, де народжуються легенди. Засноваий понад сімсот років тому за особистим указом короля Емеріка III, цей навчальний заклад і досі лишається найпрестижнішим мистецьким закладом Лумінорії. Ми віримо, що справжній талант не потребує рамок і саме тому наші студенти мають свободу обирати власний шлях: від класичного балету до експериментальної драми, від симфонічної музики до вуличних перформансів. Наш кампус розташований у самому серці Ігнісу і його сади, фонтани та кришталеві оранжереї надихають на творчість щодня". І це ще не все! Тут стільки фотографій!

Вона розгорнула брошуру так, щоб усі могли бачити: на сторінках із пергаменту красувалися зображення кампусу, який більше скидався на палац, ніж на навчальний заклад. Білі мармурові колони, обвиті квітучим плющем; фонтани із статуями феніксів, чиї обриси були вирізьблені з такою майстерністю, що здавалися живими; кришталева оранжерея, крізь скляний дах якої лилося сонячне світло, освітлюючи ряди рослин із усього королівства; танцювальна зала із дзеркальною стіною, де студенти репетирували свій виступ.

- Я хочу туди! - викрикнула Джанель, дивлячись на фотографії з таким виразом, наче її вже зарахували до ряду знаменитостей.

- О, ти туди і поїдеш, - нагадала Арделія. - Почекай всього три дні.

- Через три дні! - Джанель підхопилася. - У мене ще нічого не спаковано!

- У тебе п'ять валіз, - зауважив Свен, який сидів у кутку з книгою, але, вочевидь, не міг повністю ігнорувати хаос, що відбувався навколо.

- П'ять валіз - це лише для косметики та суконь! - обурилася Джанель. - А ще ж парфуми, туфлі, прикраси, ноти для віолончелі, сама віолончель...

- Свій музичний інструмент ти повезеш окремо, - втрутилася Амаранта, яка саме увійшла до прихожої й оглянула поле бою з виразом полководця, що оцінює втрати. - Я домовилася про транспортування особливо важких речей. Не хвилюйся.

- О, мамо! - Джанель підбігла до неї й обійняла - щиро, без звичного театрального жесту. - Дякую!

Амаранта на мить завмерла, а потім обережно, майже незграбно, поплескала доньку по плечу.

- Не дякуй, - сказала вона. - Просто не підведи мене.

- Не підведу, - пообіцяла Джанель.

- У брошурі написано, що в школі є спеціальний курс "Сценічна мова та мистецтво переконання", - вставив Освальд, поправляючи окуляри. - Якщо ти опануєш його хоча б наполовину так добре, як опанувала мистецтво переконувати батьків дати тобі кишенькові гроші, - ти станеш зіркою.

- Я стану зіркою в будь-якому разі, - Джанель підморгнула йому. - Але й кишенькові гроші - це завжди приємно.

- Бачиш, як пощастило, що тебе стільки разів виганяли? Інакше ти б ніколи не прийняла таке сміливе рішення! - Олівер гортав брошуру, яку забрав у Арделії, - Джанель, одного дня ти прославишся на цілу Лумінорію і будеш усім розповідати про свій тернистий шлях до слави.

- А тебе я візьму за сценариста моїх публічних виступів, - засміялася дівчина. - Треба ж десь подіти твій талант постійно щось патякати.

- О! У твоєму списку предметів є вибіркова дисципліна "Основи алхімії для художників", - вів далі Олівер. - Це для тих, хто хоче навчитися робити фарби, що світяться в темряві. Уявляєш? Ти зможеш намалювати дракона, якого буде видно вночі.

- Я краще намалюю тебе і повішу в підземеллі як залякування для найвредніших драконів.

- О, то ти нарешті навчилася жартувати? - Олівер притиснув руку до серця. - Я пишаюся тобою, кузино. Ти ростеш у моїх очах з кожним днем!

Саме в цей момент двері прихожої відчинилися, і на порозі з'явився Реджинальд. Він був, як завжди, спокійним та непоказним, але щось у його вигляді змусило всіх замовкнути.