Розділ 5: Повернення блудної сестри

Олівер позаду мене тихо пирснув, намагаючись приховати сміх за удаваним кашлем, а я стояла й дивилася на цю сяючу, впевнену в собі дівчину, яка щойно зізналася в тому, що її вчетверте вигнали зі школи, з таким самим виразом, із яким інші повідомляють про погоду. Але, що найцікавіше, мені до біса сподобався такий підхід. Я вже починала розуміти, що життя в Амарантелі ніколи не буде нудним та одноманітним - принаймні доти, доки в ньому є такі люди, як Джанель Фрейр.

- То що, може, якось відсвяткуємо твій новий рекорд по вильотах зі шкіл? - хлопець все ніяк не міг стриматися.

- Олівере, я ціную твоє бездоганне почуття гумору, - Джанель театрально закотила очі, - але краще допоможи, будь ласка, віднести валізи до моєї кімнати.

- Без проблем! - він одразу взявся до роботи, підхоплюючи одразу дві валізи з такою легкістю, наче вони були порожніми. - А чому ти одна? Де решта вашої "банди"?

- А що, їх все ще тримають на допиті через того пройдисвіта?

- Бабця казала, ніби так. Хіба ти не була з ними?

- Звичайно, ні! - дівчина обурено сплеснула долонями, і її численні каблучки задзвеніли, наче маленькі дзвіночки. - Я увесь цей час збирала речі з гуртожитку та слухала моралі від директора, наглядачів освіти та ще якихось супер-важливих людей, посади яких мені анітрохи не цікаві. А сюди мене підкинув хлопець моєї кращої подружки - сподіваюся, вона не буде ревнувати, тому ми максимально ретельно приховуємо цей факт.

Вперше за час мого перебування в Амарантелі я засміялася - голосно і щиро, як не сміялася вже дуже давно. Це був неначе ковток свіжого повітря після довгого перебування в задушливій кімнаті.

Вже через лічені хвилини ми допомагали Джанель розбирати валізи і розкладати речі на свої місця, а речей там було стільки, що згодом кімната почала нагадувати приміщення салону краси. Про призначення деяких пляшечок та флаконів я взагалі могла лише здогадуватися, бо в сиротинці нам не видавали нічого складнішого за мило.

- То ти не вчилася у Сорренвілльській школі? - насмілилася спитати я, роздивляючись крихітний блискучий флакон із рідиною, що переливалася всіма відтінками пурпурового.

- Вчилася, але то було давно і неправда, - моя зведена сестра зайшлася сміхом, - Мене вигнали з неї в той самий день, коли Олівер випустився звідти екстерном. Мені було тринадцять - самий розпал перехідного віку, експерименти із зовнішнім виглядом, перші дискотеки, декілька кавалерів одночасно! - здається, вона навіть пишалася цими подвигами. - Ну яке тут, у біса, навчання? Молодість відцвіте, що й не встигнеш оком моргнути, а вчитися ніколи не пізно.

- Емм... Ну, може й так, але тобі скоро закінчувати школу, хіба ні? - я все ще намагалася збагнути логіку людини, яка сприймала відрахування як щось на кшталт зміни гардеробу чи вилазки до парку.

- А, то ще цілих два роки - купа часу, щоб придумати план "Б", - вона байдуже відмахнулася, - Та і як я можу закінчити те, чого зараз у мене нема? Наступну школу батьки ще тільки шукатимуть.

Я слухала її й думала про те, наскільки ж різними можуть бути люди, яких звела доля під одним дахом. Олівер - вундеркінд, що закінчив школу в дванадцять, але не поспішає будувати кар'єру, бо йому цікавіше поратися з драконами і просто насолоджуватися життям. Джанель - дівчина, яка міняє школи, як рукавички, проте ставиться до цього з абсолютною байдужістю. Вона немов знає, що світ все одно прогнеться під неї. Вони обоє були родичами, нехай і далекими, але спільного мали трохи більше, ніж нічого.

- То де ти вчилася після Сорренвілля? - я старалася підтримувати розмову і виглядати привітною. - Тут тільки одна школа.

- Одна, саме так. І раз уже такі справи, довелося шукати навчальні заклади в інших містах, а вони дещо далеченько. Тому під час навчання у наступних трьох школах я жила в гуртожитках у різних кутках країни. І далі, мабуть, буде так само... А! Ще згадала, що якийсь період я жила вдома в тієї самої кращої подруги, бо в кампусі дівчата мене терпіти не могли - всі їхні хлопці рано чи пізно автоматично ставали моїми. Мені це було навіть на руку, але одного дня я стала отримувати погрози. Словом, пів семестру в домі подружки минули класно, але потім я набридла її батькам ще більше, ніж дівчатам із гуртожитку, то ж довелося повернутися в те зміїне кубло, - як же ж весело вона це розповідала!

Це було неймовірно - володіти рідкісним талантом перетворювати власне життя на суцільну пригоду, де навіть погрози й виключення стають частиною веселої історії. Я мрію цьому навчитися, навіть по-доброму заздрю даній характеристиці.

Коли валізи нарешті спорожніли, а кімната Джанель набула вигляду, гідного обкладинки модного журналу, ми всі троє спустилися до прихожої, де зручно вмостилися біля каміну, в якому, як і зазвичай, потріскував вогонь, а місіс Бріджес принесла нам чай із печивом. Напевно, саме так душевно має виглядати день, коли тебе поперли з навчального закладу.

- Еноло, щось ти дуже мовчазна, - зауважила моя зведена сестра, - Я чекаю твоїх розпитувань - повір, мені є що розповісти, - вона вкотре дзвінко засміялася.

- Ну... - я на мить відчула себе вкрай незручно, - Буду рада послухати про твоїх інших братів і сестер. Точніше, тепер уже і моїх теж.

- О, це ціла епопея! - Джанель артистично сплеснула долонями. - Почнімо з мене, - було помітно, що із самооцінкою в неї точно немає проблем, - Мені шістнадцять, я люблю танцювати до світанку, грати на віолончелі так, що сусідки в гуртожитку аж плакали - щоправда, не завжди від захвату. І я абсолютно не маю бажання брати участь у всіх цих темних сімейних справах. Досить із мене того, що я знаю, де в маєтку вхід до підземелля, і вмію відрізнити драконяче яйце від курячого. Свен - мій брат-двійник, йому теж шістнадцять, але на цьому наша схожість закінчується. Він юний геній, помішаний на науці, книгах, формулах і всьому такому, від чого в нормальних людей починає боліти голова за п'ять хвилин. А ще він єдиний із нас, хто справді відданий сімейній справі, і батьки це дуже цінують. Цей псих може годинами сидіти в бібліотеці або в лабораторії, і йому абсолютно байдуже, що відбувається назовні. Але я все одно його дуже люблю!