Розділ 4: Де замовкає світло

В мене вмить відняло мову. Для останньої і без того насиченої доби ця інформація стала останньою краплею.

Я, звичайно, не мала цілісного уявлення про те, як повинна виглядати ідеальна сім'я, але той факт, що одна їхня дитина перебуває в розшуку через серйозний злочин, а інша вже давно покоїться на тому світі, викликав у мене деяке напруження. Це все відчувалося немов затишшя перед бурею.

- Перепрошую, то у Реджинальда та Амаранти наразі є восьмеро дітей?

- О, так, моя люба. Хіба тобі цього не казали? - служниця кивнула і в її інтонації простежувалося щось таке, наче вона розповіла більше, ніж треба.

- Емм... Насправді, не казали.

Одне з двох: або місіс Фрейр фізично не мала часу донести до мене цю новину, або мені цього взагалі не можна було знати. Можливо, місіс Бріджес здійснила велику помилку і видала якусь страшну родинну таємницю. З кожною годиною ставало дедалі цікавіше...

- Твоя кімната раніше належала Вів'єн, - мовила місіс Бріджес і її голос зробився м'якшим, наче вона сама досі не змирилася з тим, що дівчинки більше немає, - І з того часу її не змінювали - таким було рішення всієї сім'ї.

Я ще раз уважно обдивилася кімнату - а раптом щось важливе залишилося поза моєю увагою? Наприклад, певні деталі, які багато що можуть розповісти. Нічого такого, що одразу впадало б у вічі, я не побачила, хоча відчуття, що кімната пам'ятає свою попередню господиню, стало майже фізичним.

- Не впевнена, чи доречно таке питати, але... від чого вона померла?

- Досі немає остаточної відповіді. За офіційною версією, то було отруєння токсичними випарами, проте обставини, за яких знайшли її тіло, до цих пір ставлять усіх в ступор. Тільки послухай, Еноло - я не знаю, чи варто тобі переповідати усі ці подробиці. Мені досить дивно, що Арделія не поділилася з тобою абсолютно ні з чим. Хоча, можливо, просто забула або щось таке - вона активна, люб'язна жіночка, але дещо легковажна та незібрана, правду кажучи.

- Так, я розумію. Можете не говорити.

- Ти рано чи пізно й так про це дізнаєшся. Вів'єн знайшли неподалік Сорренвілля на березі Багряного озера без жодних ознак насильницької смерті. Її одяг увесь був просочений водою, а волосся теж було дуже мокрим. І що найцікавіше - увечері напередодні вона лягала спати в Амарантелі. Так виглядало, наче вночі дівчинка втекла з маєтку, чомусь пішла купатися в озеро за декілька кілометрів від дому, а тоді вирішила посидіти на березі, задихнувшись від отрути, що витала в повітрі.

Нам у школі якось розповідали про Багряне озеро. Воно було небезпечне своїми випарами, тож не рекомендувалось підходити до нього близько, а тим більше знаходитися там більше за декілька хвилин, бо далі починалися галюцинації, слабкість, потьмарення свідомості. Вода в озері була насиченого червоного кольору, через що воно і отримало свою назву. Я навіть не здогадувалася, що це місце розташоване не так далеко звідси.

- Місіс Бріджес, але ця ситуація дуже нелогічна.

- Авжеж, нелогічна! В її діях не було жодних мотивів. Таке враження, наче дитину хтось підмовив, але кому це могло спасти на думку і з якою ціллю? Місцеві слідчі висували версію, що то була просто підліткова авантюра, але Вів'єн славилася зразковою поведінкою та відмінним навчанням. У дівчинки навіть друзів не було і вона зрідка гуляла після уроків, хіба що наодинці або з членами родини.

Я слухала і щось усередині мене повільно хололо. Дівчинка, яка ніколи не порушувала правил, раптом посеред ночі йде до небезпечного озера за декілька кілометрів від дому і її знаходять наступного дня вже неживою. І ця сама дівчинка - тепер її кімната, її ліжко, її речі, навіть її фотографія на тумбочці належать мені. І те отруююче відчуття, коли ти раптом усвідомлюєш: ти зайняла місце мертвої, навіть не знаючи, хто вона і чому пішла так несподівано.

- До речі, її могила розташована одразу позаду Амарантелу, де сімейний цвинтар Фрейрів. Можеш відвідати його у вільний час, - додала місіс Бріджес, уже стоячи в дверях і тримаючи в руках оберемок випрасуваної білизни.

- Так, дякую. Трохи пізніше.

Наразі в мене були важливіші справи за розглядання могил, але я обов'язково залишу це питання на потім.

***

Я вмилася теплою водою, що пахла травами - мабуть, служниця додавала в неї якісь настоянки, - і повільно спустилася до їдальні, де на мене вже чекав скромний, але дуже смачний сніданок: свіжі булочки зі смородиною, мед у маленькій скляній мисочці і гарячий зелений чай. Арделія теж приєдналася до трапези.

Озираючись на всі боки, я помітила, що всередині Амарантелу було напрочуд багато різних рослин - вони стояли у великих керамічних горщиках на підвіконнях, звисали з полиць довгими зеленими пасмами, тулилися в кутках коридорів, наче вартові. Деякі з них я чудово знала, але більшість мені були знайомими лише зі сторінок підручників або й не були знайомими взагалі.

Я вирішила поки не розпитувати нічого у місіс Фрейр про те, що я дізналася годину тому. Ще буде на це час - Амарантел нікуди не дінеться, і його таємниці також.

Ми вже закінчили снідати і Арделія почала нервово поправляти золоті браслети на зап'ястях - той самий мелодійний дзвін, що я чула вчора, - і виглядала вона так, наче щойно зійшла зі сторінок модного журналу, а не прокинулася в похмурому кам'яному замку посеред. Але так чи інакше, вона все одно була чимось стурбованою і це не приховати під грубим шаром косметики.

- Мої нащадки, як завжди, запізнюються - спробуй зібрати разом цілу купу дітлахів і прийти вчасно! Ну що ж, Еноло, не будемо дарма гаяти час і сидіти без діла!

- Я допоможу вам із роботою по дому, - я намагалася поводитися максимально ввічливо, - Тільки скажіть, що саме потрібно.

- Що? - Арделія завмерла на мить, а тоді дзвінко розсміялася. - О, ні, моя дівчинко. Я не те мала на увазі - просто краще зараз показати тобі наше сімейне підземелля. Обіцяю, це буде незабутній досвід.

***

Збоку маєтку до землі вели важкі дерев'яні двері, що їх сторонній спостерігач, без сумніву, прийняв би за звичайнісінький вхід до льоху. Вони були збиті з грубих, потемнілих дощок, оббиті залізними візерунками, що вже давно вкрилися іржею. На траві біля самого входу, схрестивши ноги й притулившись спиною до стіни будинку, сидів молодий хлопчина, з вигляду на небагато старший за мене. Він не одразу нас помітив, бо його увага була прикута до книжки, на обкладинці якої красувався напис: "Драконологія для бувалих: як пояснити страховій, що спалений замок - це побутова травма". Виглядало інтригуюче.