Розділ 3: Надто лихі речі

Біля високої кованої брами мене зустрічала жінка і я одразу зрозуміла, хто вона, хоча ніколи її не бачила навіть на фото. Арделія Фрейр була невисокою, тендітною, із ретельно вкладеним волоссям чудового золотистого кольору, у якому були ледь помітні поодинокі срібні нитки, що їх вона навіть не намагалася приховати, - і це, як не дивно, додавало їй не старості, а шляхетності. Її сукня - темно-бордова, з оксамитовими манжетами й тонким мереживним комірцем - сиділа бездоганно, а поверх неї звисало одразу кілька золотих ланцюжків різної довжини, що тихо подзвонювали під час руху. На зап'ястях виблискували браслети, у вухах - важкі сережки з темними каменями, а пальці були всіяні перснями, які, здавалося, коштували більше, ніж усе, що я бачила за тринадцять років свого життя. Складалося враження, що вона нещодавно вийшла прямо з ювелірної фабрики.

Та найбільше мене вразила не розкіш, а її щира широка усмішка, яка абсолютно не в'язалася з образом суворої тітоньки, що його я собі намалювала в голові. Від Арделії пахло чимось теплим, квітковим і надзвичайно дорогим - напевно, то були якісь парфуми, але я ніколи не знала подібних запахів, - а червона помада на її губах була такого насиченого відтінку, що я мимоволі задивилася, бо в сиротинці жінки взагалі не дозволяли собі фарбувати губи - то вважалося кричущою непристойністю.

- Еноло! - вигукнула вона так, наче ми були давніми знайомими, що випадково розминулися багато років тому й нарешті знайшли одна одну. - Нарешті ти тут, моя дитино! Я вже почала хвилюватися, що дирижабль затримали через шторм. Дай мені свої сумки - я допоможу тобі занести їх усередину. Тобі обов'язково треба відпочити і зігрітися.

***

Прихожа Амарантелу виявилася більшою за всю мою колишню кімнату в сиротинці разів у кільканадцять. Це був просторий зал із високою стелею, що губилася в напівтемряві, бо жовтувате світло від масивної люстри - неймовірно красивої, з кришталевими підвісками, - не досягало верхніх кутів, де, здавалося, навіки оселилися тіні. Стіни були обшиті темними дубовими панелями, що сягали половини висоти, а вище йшли шпалери насиченого зеленого кольору з витканим золотим візерунком, схожим на переплетені гілки із поодиноким листям. Підлога була викладена кам'яними плитами, відполірованими до такого блиску, що в них відбивалося світло з вікон, а поверх плит лежав товстий вовняний килим із бахромою, темно-червоний, як вино, а ще такий м'який і добре доглянутий. Праворуч, трохи далі від входу, височів камін - справжній, із темної деревини, із спеціальним різьбленням, на якому були зображені ті самі вогнеплоди, що й на оббивці дирижабля, а в каміні палахкотів вогонь, наповнюючи приміщення теплом і легким запахом дубових дров. Над каміном висіла величезна картина в позолоченій рамі, але що саме на ній було зображено, я не змогла розгледіти - надто багато всього одразу траплялося мені на очі.

Місіс Фрейр підвела мене до двох м'яких крісел із високими спинками, оббитих зеленим оксамитом, що стояли навпроти каміна, і ми сіли до розмови. Саме в цей момент Тейлін, який до того тихо спав у моїй сумці під дією снодійного, вочевидь, вирішив, що з нього досить, і почав вовтузитися, а потім висунув маленьку мордочку назовні, кліпаючи заспаними очима й намагаючись зрозуміти, де він опинився. Арделія сплеснула долонями від захвату, немов побачила не небезпечне драконеня, а беззахисне кошеня, і простягла до нього руки з такою обережністю, на яку здатна лише людина, що звикла мати справу з цими особливими створіннями.

- Який красень! - викрикнула вона, і її голос став м'якшим, майже колисковим. - Не хвилюйся, я віднесу його в підземелля, до решти малюків. У нас там ціла кімната для драконенят - із підігрівом, мохом для гнізд і спеціальним молочним зіллям, яке їм так смакує. Йому буде з ким погратися, поки ми з тобою потеревенимо.

Вона взяла Тейліна - той чомусь одразу заспокоївся, наче відчув, що опинився серед своїх, - і зникла за одними з численних дверей прихожої, а повернулася за кілька хвилин, усе так само усміхнена й без жодної подряпини, хоча це дивно, бо дракони, навіть найменші, мають достатньо сильні кігті, що здатні продерти шкіру.

- Ми так хотіли приїхати за тобою, що наперед купили квитки до Ігнісу, склали всі необхідні речі, підготували цілу папку документів, але Філомена дуже вже наполягала цього не робити - мовляв, самостійній дівчинці не потрібна зайва турбота. Сподіваюся, подорож минула без зайвих пригод?

Я не одразу згадала, що імя місіс Колдвелл - Філомена. До цієї жіночки вкрай рідко зверталися за іменем.

- Перепрошую, але з її слів, ви не змогли забрати мене через невідкладні справи.

- О, я так і знала, що ця стерва знову набрехала на свою користь! - Арделія засміялася, а тоді різко знітилася і прокашлялась - немов усвідомила, що бовкнула дещо зайве. - Благаю, не проговорися нікому, що я її так назвала! Справа в тому, що ми... подруги дитинства. Навчалися в одному класі, гралися однаковими іграшками, втікали разом уночі на вечірки, розбивали серця місцевим кавалерам... - вона дещо ностальгійно усміхнулася.

- Ні-ні, ви що, мені навіть немає кому проговоритися. - Я на мить засумнівалася у справжності їхньої дружби.

- Після останнього її листа я одразу зрозуміла - Філомена просто не хотіла показувати кому-небудь реальний стан справ сиротинця. Давно ходять чутки, що умови у вас, мяко кажучи, далекі від ідеалу - і все через те, що керівництво дуже вже полюбляє присвоювати собі чужі кошти.

Я тактовно промовчала. Не знаю, які там кошти виділяли на наш притулок, але результатів мені побачити так і не довелося - мабуть, вони таки дійсно були всього лиш предметом корупційних схем. В принципі, тут не було чому дивуватися.

- Про який лист ви маєте на увазі, місіс Фрейр?

- Зачекай хвильку, моя дитино, і я тобі обовязково його покажу. - вона підвелася з крісла, підійшла до невеликої тумбочки біля вікна й витягла з шухляди складений аж учетверо аркуш пожовклого паперу, списаний знайомим дрібним почерком. - Тільки про це теж нікому ні слова! Таємницю листування поки ніхто не скасовував.