Розділ 1: Притулок

POV Енола Райдер



 

Воно ворушилося.

Воно спритно ворушилося із тією сліпою впертістю, яка притаманна усім тендітним непримітним створінням, які ще не встигли засвоїти, настільки неосяжний цей світ і як легко він може їх розчавити за найменшої потреби. Воно з усіх сил билось тендітними крильцями, вистромлювало свої ледь відчутні зубки і відчайдушно намагалося пробити собі дорогу до зовнішнього світу - туди, звідки його щойно забрали. Крихітне, не більше за ящірку створіння з червоною лускою та гострими пазурами - точно не та домашня тваринка, яку можна спокійно пронести на територію пансіону, не отримавши за це добрячого прочухана та не привернувши зайвої уваги кожного зустрічного. І точно не та істота, яку я б узагалі мала приносити. Але в мене це дивом вдалося, та і я вже достатньо разів отримала прочухана, щоб реагувати на це з холодною філософською байдужістю - неприємно, але загалом нічого нового.

Правила ніколи не мали для мене особливого інтересу - як і я для них. Саме тому я перетнула подвір'я пансіону так, неначе воїни перетинають мінне поле - швидко, мовчки, ні на кого не дивлячись, бо якщо не дивитися людям просто у вічі, вони дивним чином перестають тебе помічати. Хоча, в моєму випадку мене не помічали взагалі ніколи і не те щоб це мене колись засмучувало.

Наглядачка місіс Колдвелл якраз стояла біля воріт із своїм вічним виглядом людини, якій Всесвіт особисто завинив купу грошей без шансів на повернення, і мовчки дивилася удалечінь крізь запилені скельця бінокля - я прослизнула повз неї в той момент, коли вона повернулася до паркану, і торба в мене під пахвою якраз перестала ворушитися, немовби маленький зловмисник усередині теж зрозумів: зараз не найкращий час для подачі звуку. Ми були абсолютними однодумцями, хоч і познайомилися якихось десять хвилин тому і стали союзниками швидше, ніж це зазвичай трапляється з людьми. Хоча, звідки мені знати, як це - ставати сюозницею із ким-небудь із людей? Однак цей досі незвіданий досвід, здається, геть не обтяжував мої думки - там не знаходилося місця для зайвих речей.

Навіть якщо місіс Колдвелл і встигла запідозрити щось незвичайне, в мене достатньо можливостей для того, щоб якнайшвидше організувати схованку для мого новоспеченого друга. Ніхто не знав, скільки точно років Верховній наглядачці школи-інтернату Ігнісу, але подейкували, щоб цій жіночці вже давно пора відправитися на заслужений відпочинок і передати робочі обовязки менш токсичному наступнику. Проте поважний вік анітрохи не заважав її підвищеній пильності до всього і всіх на території навчального закладу - маю всі підстави вважати, що і за його межами ситуація була ідентичною.

Я похапцем влітаю до своєї тісної запиленої кімнати і насилу встигаю замкнути за собою двері на три замки, перш ніж мій новий чудернацький приятель вилітає із торби, в якій мені дивом вдалося пронести його через усе подвір'я. Немов маленька багряна комета, він миттю прошмигнув аж на саме підвіконня, затримавшись там на короткий час - вочевидь для того, щоб як слід оглянути мої покої. Кімната вмить наповнилась ледь помітним, прозорим, зате до болю їдким запахом диму - то було не що інше, як дитинча дракона. Я не помилилася аніскілечки - точно так, як і мені здавалося спочатку. І я могла посперечатися на що завгодно, бо останні декілька років присвятила достеменному вивченню цих чудернацьких істот, чиє розведення та утримання суворо заборонено законами імперії Лумінорія - а хіба існує щось бажаніше за те, що свідомо тримають подалі від чужих очей?

Судячи з розмірів, дитя з'явилося на цей білий світ близько тижня тому - воно було крихітних розмірів і поки ще не вміло вивергати вогонь, тому натомість у нього виходив лише прозорий клубок диму - не того диму, що буває від каміна чи свічок. Я знала цей запах. Точніше - я впізнала його, хоч і не могла пояснити звідки, бо впізнавання це було не з тих, що живуть у пам'яті, а з тих, що живуть десь значно глибше - там, де слова не мають реальної влади.

- Ей, агов! - прошепотіла я, присівши на ліжко ближче до цього химерного створіння. - Ти зараз збираєшся спалити всю кімнату? Згода, але давай я спочатку заберу звідси усі свої речі - на відміну від гуртожитку, їх мені все-таки шкода.

Воно не відповіло, але й не відвело погляду. Просто дивилося - уважно, по-хижацьки прямо, без тієї підробної ввічливості, яка так притаманна більшості людей. Через мить драконеня ледве чутно рохкнуло. Мабуть, на його мові це означало щось на кшталт «авжеж, зате буде що згадати», але я не поспішала погодитися з його відповіддю. Товста шкіра істоти переливалася багряно-червоними відтінками, через що вона більше нагадувала жаринку, яка от-от мала розгорітися на повну.

- Окей, ні, - кивнула я, - я зрозуміла. Мабуть, ти хочеш їсти. Коли ти востаннє хоч щось їв?

Цього разу воно зашипіло і щось гаркнуло. Наступної миті воно спробувало вкусити - я відсмикнула руку. Здається, істота перебувала на стадії "я тебе поки не з'їм, але розгляну цей варіант дещо пізніше".

- Добре, будемо спілкуватися мирно. Тобі подобається мир?

Драконеня замовкло. Його очі світло-зеленого приглушеного відтінку іскрилися зацікавленістю до усього навкруги. Дракони здатні сприймати та засвоювати людську мову вже з перших днів після появи на світ, то ж цікаво, чи розуміє воно мене хоча б на крихту вже зараз?

Наступної хвилини це маленьке непосидюче створіння вже досліджувало мої хороми, якщо так можна було назвати занедбану дерев'яну коробку із купою книжок та мінімумом меблів, які не змінювали тут ще хтозна з якого століття. Скрипуча підлога, потріскані шибки віконця і шкільні зошити, поскладані на столі в нерівну вежу давно стали невід'ємними, ба навіть єдиними елементами інтер'єру. Із особистих речей мені дістався лише вицвілий вживаний одяг тьмяних кольорів, подекуди з латками та потертостями, немовби принесене зі смітника, а ще перстень із металу невідомого походження - схожий на срібло, тільки із ледь помітним зеленим переливом. Там бракувало коштовного каменю, адже гніздо було пустим, тому ця річ навіть не вважалася повноцінною прикрасою. Та я все ж носила його, бо це єдине, що в мене є від самого народження, хай би від кого і чому воно не було.