Розділ 40 Леді

Час йде, а я не знаю чим себе зайняти. Керела я майже не бачу. Він проводить весь час у своєму кабінеті зарившись у сувої та книги. І все це лише для одної мети – знайти спосіб повернути мені пам’ять. Ми зустрічаємося лише у трапезній, і то не завжди. А от хто не відходить від мене ні на крок, так це Рент. Він всюди слідує за мною. Я навіть підозрюю, що він і на сон не відходить від моїх дверей, вже не кажу про їжу. Але поки що його присутність мені не заважає, адже я й досі не вибудувала план дій.

Вранці, як і казав Керел, прибула кравчиня. Ця мила жіночка з витонченим смаком дуже мені сподобалася. Час, проведений у її компанії, промайнув непомітно. На диво, пані Лорена швидко зрозуміла все, що я від неї хочу, а тому з моїм гардеробом не виникло труднощів. Кравчиня обіцяла приїхати за два дні і показати перші речі.

Знову два дні! Це очікування чогось у Лудерконті для мене ніби каторга. Я не знаю хто я, і що буде далі. Я знаходжуся у «підвішеному стані». Я тут, але ніби й не тут. Я можу розпоряджатися усім замком, але чи потрібне це мені? Як довго я пробуду тут, у незнайомому світі?

Пані Лорені я замовила весь гардероб, ніби збираюся оселитися тут на все життя! І це неабияк мене налякало. Потрібно розвіятися, а тому кличу до себе покоївку, і разом з нею йдемо до парку.

Він тут надзвичайно гарний. Великий каскад водойм, альтанки і безліч клумб з квітами. Останні привернули мою увагу. Особливо клумба з… Я завмираю і здивовано дивлюся на квіти. Неймовірно прекрасні квітки пелюстки яких грають усіма відтінками вогню: від яскравого, лимонного сяйва до глибокого багряно-мідного кольору, який нагадує про захід сонця. Ця квітка з Землі. З України. Але я вже хвилин п’ять дивлюся на них і не можу нічого зрозуміти. З пам’яті ніби стерлася їхня назва.

Чому я не пам’ятаю цього? Адже ці спогади не пов’язані з Хабом та Міжсвіттям? Зажмурюю очі і концентруюся. Я не могла забути такого елементарного. Це ж як дихати! Так. Вдих. Видих. І раптом мене осяює спогад.

– Чорнобривці! – радісно вигукую я, перериваючи безкінечні розмови покоївки.

– Ці квіти лорд привіз нещодавно з останньої подорожі, – повідомляє вона.

Її до речі звуть Соля, і вона мені геть не подобається. Особливо її прагнення у всьому догодити своєму лорду. Адже це вона переказала мої слова щодо суконь Керелу. Добре, що вона не бачила моделі, які я замовила пані Лорені. А то вже б бігла докладати своєму обожнюваному лорду. Хоча, чому мене це так турбує?

Підходжу ближче до клумби і зриваю квітку. Її аромат нагадує мені рідну Україну. Здається я не була там цілу вічність.

–  Леді, що ви робите! Ці квіти надзвичайно дорогі! Лорд привіз їх з іншого світу! – обурюється Соля моїм діям.

– Вони привезені з мого рідного світу. З Землі. І Керел висадив їх тут для мене. І не такі вони вже й дорогі. Хіба що, як згадка, – раптом осяює мене думка.

– Лорд! – знову виправляє вона.

Покоївка підтискає губи і невдоволено зиркає на мене. А я раптом усвідомлюю причину такої її поведінки і це мені геть не подобається.

– Тут так спекотно. Принеси мені води, – відправляю Солю.

Вона вагається і не знає що ж їй робити.

– Ти ще тут? – відмічаю, що дівчина і не думає кудись йти.

– Але ж лорд…

– Що лорд? – невдоволено перепитую її.

– Наказав усюди бути поруч з вами.

– І дивитися як я помираю від спраги?

– Ні, – знічується вона.

– Я побуду з Рентом. Йди, – наголошую я.

– Леді? – схоже Рент помічає моє невдоволення, тому і підходить ближче. – У вас щось трапилося?

А він дуже спостережливий. І проникливий. Тому саме з ним я наважуюся обговорити свої підозри.

– Так. Не знаю з чого почати.

– Леді, вам не подобається Соль?

Підіймаю на нього здивований погляд.

– Не те щоб не подобається. Але її поведінка досить дивна, – намагаюся сформулювати свої підозри, переминаючи у руках квітку чорнобривця.

Рент слухає мене, але на його обличчі я помічаю невдоволення. Схоже, він не хоче займатися жіночими проблемами. Але я все ж доводжу до нього свої підозри.

– Можливо я помиляюся, але здається, що вона закохана у Керела.

– Вибачте, леді. Я заміню вам покоївку, – одразу повідомляє він. – Дозвольте задати вам запитання.

– Задавайте.

– Леді, ваші пальці, це… – він невідривно дивиться на ту саму руку, пальці якої пофарбувала піна.

– Я не знаю як так вийшло. У вас дивні засоби по догляду, – тисну плечима і бачу, як невдоволено Рент підтискає губи.

А я раптом починаю розуміти, що щось тут не так. Чим викликане таке невдоволення цього воїна? Намацую в кармані джинсів флакончик. Той самий, який Соль випустила з рук, а я його підібрала.

– Ренте, вся проблема у цьому флаконі? – передаю його воїну, і він навіть не стримує свого здивування, коли вивчає його.

– Леді, я пришлю до вас іншу покоївку. Вибачте за це.

Не знаю за що вибачається Рент, але я розумію дві речі: Соль і справді закохана у Керела і щось не чисто з цим флаконом. І це мені зовсім не подобається.