Розділ 38 Пов’язані душі

– Все гаразд, Анітко.

Але ці слова не заспокоюють мене. Втомлена і брудна я вже не маю сил ні на що, навіть на логічне мислення.

– Я покликав допомогу, – продовжує шепотіти чаклун. Так он куди він зникав коли з’явилися ті чоловіки!

Вершник швидко наближається і я бачу, що до його сідла прикріплені віжки двох коней.

Мить і він вже поруч, зіскакує з коня і йде до нас. А я ще міцніше втискаюся в чаклуна. Мене лякає все в цьому могутньому воїні. А в тому, що він воїн, я не маю жодних сумнівів. Великий, грізний, зі шрамом, що йде від скроні до шиї і далі губиться за коміром сорочки.  А поверх тої сорочки одягнені шкіряні обладунки. І зброя. Меч, руків’я якого визирає з-за плеча, та кинджал, що висить на поясі. І я впевнена, що він досконально володіє і одним і іншим.

На сьогодні я вичерпала свій запас сміливості, тому вся надія на чаклуна. Нехай сам розбирається з проблемами. Це ж його світ, а отже і проблеми його.

– Лорд Варзаґорн, леді, – схиляється перед нами воїн.

А я ціпенію. Лорд? Це ж хто він тут у цьому світі? Та ще й замок. Він же не може бути його? Чи може?

– Дякую, Релте, що так швидко приїхав.

Отже вони знайомі. Релт більше не каже ні слова, а підводить до нас білого коня.

– Ваш кінь, леді.

Що? Мій? Вони з глузду з’їхали? Втискаюся ще більше в чаклуна, щоб опинитися якнайдалі від коня.

– Анітко, ти вмієш їздити верхи? – Керел розвертає мене до себе обличчям.

Хитаю головою. Я ж навіть близько до цих тварин не підходила. А він пропонує на ній їхати?

– Гаразд, поїдемо на одному коні. Так навіть буде краще, – дивиться мені в обличчя чаклун.

Чому так краще, навіть не запитую. Я вичерпала не лише сміливість, а й усі сили разом. Я так втомилася, що навіть не сприймаю реальність, адже як пояснити, що не встигаю оговтатися як сиджу на коні перед з Керелом. Кінь повільно йде. Ніби ми нікуди не поспішаємо. Може й не поспішаємо, хто ж його знає? Але чомусь мені здається, що Керел їхав би значно швидше аби не я.

– Можеш відпочити, – шепоче він, і ніжно пригортає мене до себе. А я і не заперечую. Лише зараз усвідомлюю наскільки втомив мене сьогоднішній день. І фізично, і емоційно. Схиляю голову на плече Керелу і лише на мить закриваю очі.

А коли відкриваю, то впадаю в паніку. Схоплююся і озираюся. Я сиджу у великому ліжку, у затишній кімнаті. Тут все досить незвичне, і я з інтересом розглядаю все навколо. Велике просторе ліжко з балдахіном, різьблена шафа і величезне вікно з вітражами. Це навіть не середньовіччя. Це якась казка.

Навколо багато світла, простору і зелені. Немає звичної простоти та лаконічності. Тут кожен предмет – це витвір мистецтва. Взяти хоча б он ту вазу, з гарним розписом. Навіть з далеку видно, що вона розмальована вручну! А в ній, до речі, стоять незвичні квіти від яких йде ледь вловимий аромат. Підіймаюся з ліжка, щоб роздивитися їх. Тіло не поспішає слухатися, а м’язи нагадують про себе болем. Роблю декілька кроків у бік різного столика, на якому і стоїть ця краса. Під ногами – м’який килим, який приємно торкається босих ніг. І кожен крок, не зважаючи на втому, робити досить приємно. Нарешті я можу роздивитися квіти. Вони схожі на півонії, але світло бузкового кольору. Аромат і справді йде від них. Дуже гарно. Переводжу погляд на свій одяг. Я досі у джинсах та футболці, але вони виглядають інакше. Чистішими чи що? Приглядаюся. Так і є. Зникла пляма бруду на джинсах та й дорожнього пилу немає. Цікаво.

Дуже погано, що я проспала прибуття в замок. Адже тепер навіть не знаю як звідси вийти. Я взагалі не знаю, що я буду тут робити. Неймовірно важко, коли нічого не пам’ятаєш. Як же я боюся помилитися. Підходжу до вікна і визираю у прочинену стулку. Вже сутеніє. Отже, я проспала не так і довго. Вдалині видніються безкрайні поля та ліси. А внизу – парк.

– Сподіваюся ти не наробиш дурниць? – лине голос Керела від дверей.

Повертаюся обличчям до нього. Він виглядає посвіжілим і у чистому вбранні.

– Що трапилося з моїм одягом? – помічаю біля ліжка свої білосніжні кросівки, на яких навіть плямки бруду немає.

– Магія очищення. Вона спрацьовує автоматично на всіх, хто заходить до замку.

До замку… Отже ми зараз в тому гарному замку, що я бачила. І цей замок і є помешканням Керела. То хто ж він тут? Наскільки впливова посада лорда у цьому світі?

– Магія очищення? – питаю зовсім не про те, що хочу запитати насправді. Він лише киває у відповідь, а мої думки вже полетіли у лише їм відомому напрямку. – Це ж що виходить, якщо є магія, то можна і не прати та не прибирати? Це лише одне закляття заміняє цілу купу техніки? Не потрібні ні робот-пилосос, ні пральна машинка. Та й….

Я замовкаю, адже розумію, що понесло мене зовсім не туди. Але я дійсно не можу повірити, що якесь закляття може замінити весь наш земний прогрес!

– Думаю, це все може замінити магія, хоч я і не зовсім зрозумів значення деяких твоїх слів. Ванна там, можеш привести себе в порядок, – Керел відкриває двері, на які я ще не звернула увагу. – Тобі прислати покоївку для допомоги?

– Не потрібно, – відмітаю його пропозицію. Цього ще не вистачало. Обережно проходжу до відчинених дверей і завмираю. Так, Анітко, це не Земля, тут все інше. Навіть не знаю, чи є в когось на Землі такі ванні кімнати?