Розділ 34 Споріднена душа

– Коли ти зрозумів, що я твоя споріднена душа? – запитую чаклуна, вмощуючись на дивані у вітальні.

Ми ще довго пробули в кімнаті призову. І весь цей час Керел поцілунками переконував мене, що все це реальність, а не прояв моєї фантазії.

– Майже одразу, – повідомляє він, і сідає поруч.

– І що тебе наштовхнуло на такі думки?

– Ти сказала, що не маєш магії, а ще твій термін підходив до кінця, – пояснив Керел.

– О, так! Це багато пояснює, – скептично повідомляю йому.

– Бачу, що Астрід майже відсторонилася від виконання своїх обов’язків, – зауважує чаклун.

– Астрід дійсно багато чого не розповіла мені. Але я й сама мало про що розпитувала. Після того, як випадково потрапила сюди, вирішила не проявляти більше свою цікавість. Обмежувалася тим мінімумом.

– Випадково? Насмішила.

– А що не так? – не розумію я.

– Сюди випадково не потрапляють. У Астраї все чітко розплановано. Нічого не стається просто так.

– Але ж я випадково почула ту мелодію!

– Ти досі так вважаєш?

Я вже не знаю. Адже та мелодія дійсно взялася нізвідки. Просто декілька нот і все.

– Гаразд. А звідки ти знаєш, що в Астраї все розплановано?

– Та ти і сама можеш у неї запитати!

– А ти дотепний. Вже не перший раз кажеш запитати у богині. А де є я її знайду?

– Варто було попросити Астрід.

– Астрід? І що богиня отак просто прийшла б сюди в Хаб?

– Звичайно. У Астрід є зв’язок з богинею.

– Я б могла сама догадатися. Керел, то виходить це богиня проводила оновлення Астрід? – нарешті все склалося у моїй голові. Все було так просто, але за своїми турботами я не змогла це побачити раніше.

– Зазвичай так.

Дивлюся у очі чаклуна а в моїй голові з’являються фрагменти з життя у Міжсвітті. І навіть раніше. Нарешті я згадую її голос уві сні, який мені наспівав ту злощасну мелодію. Це була вона – Астрід чи можливо то була сама Астрая? Згадую всі натяки Астрід, які я тоді не розуміла.

Чаклун не поїде звідси раніше.

Навіщо ти тратиш мої ресурси.

І наостанок, до побачення. Не прощавай, а до побачення!

Я мала зрозуміти все раніше, ще тоді, коли у Міжсвітті зникла магія. Але я, як завжди, була зайнята іншим.

– Астрід знала, що я повернуся сюди.

– Звичайно знала. Іншого і бути не могло, – задоволено каже чаклун.

– Поясни, – прошу його, адже вже настільки втомилася від інформації, що не здатна сама думати.

– Анітка, а ти знаєш куди зникають медіатори після того як відпрацюють свій контракт?

– Повертаються назад до свого життя, – повідомляю йому. – Ні? – вже розгублено уточнюю, адже по виразу обличчя Керела, бачу що геть не вгадала.

– Ти зовсім не читала свій контракт. Скажи, ти б змогла жити у своєму світі знаючи про все це? – чаклун обвів рукою кімнату.

– Не знаю. Це було б важко, – признаюся йому.

– Астрая теж так вважає. Тому медіатори не повертаються назад у свій світ, а по закінченню дії їхнього контракту їм підшуковують споріднену душу.

– Хочеш сказати, що все це прописано у контракті медіатора?

– Звичайно!

– АСТРІД!!! – гарчу я, адже розумію, що все було на поверхні.

Згадую, як вона наполягала на швидкому підписанні контракту, не дала мені навіть переглянути його. А потім я й сама забула про нього, адже була зайнята роботою. Інтриганка!

– Її немає, – нагадує чаклун.

– Боягузка! Вона все знала і нічого мені не розповіла! Знала з самого початку!

– Тобі потрібно відпочити.

– Відпочити? – здивовано дивлюся на Керела. – У мене купа питань!

– Давай лишимо їх на ранок.

Дивлюся на чаклуна, зважуючи всі за і проти його пропозиції. Він правий. Потрібно перепочити. На сьогодні досить інформації.

Підіймаюся в свою кімнату. Тепер я можу осмислити все, що звалилося мені на голову. А звалилося досить багато. Я споріднена душа Керела! Чомусь я не вірю в це, і на то є вагома причина: відсутність у мене магії. Я не уявляю свого подальшого життя. Але жодної тривоги з цього приводу я не відчуваю. Навпаки, я ніби вперше за останній місяць вдихнула на повні груди.

Гаразд. Лишаю все як є. Завтра Керел відповість на всі мої запитання, а сьогодні час відпочити. Стаю під теплі струмені води і насолоджуюся тим відчуттям, як вода забирає з собою всі переживання.

Перевдягаюся в нічну сорочку і накидаю халат. Потрібно привести до ладу волосся і можна спати.

Стукіт у двері виводить мене з роздумів.

– Ти як? – запитує чаклун, щойно я відчиняю двері.

– Нормально. Але мої запитання нікуди не поділися. А до ранку їх стане ще більше, – попереджаю його.