Розділ 31 Чаклунка

Останній робочий день викликає трепіт всередині. Навіть не вірю, що я залишу це все. Що більше не буду шукати споріднені душі, не буде магічних істот, інших світів, Хабу та Міжсвіття.

Важко прийняти це, присвятивши цій справі три роки свого життя. Я сиджу в своєму кабінеті, і не поспішаю починати роботу. Сьогодні я тут одна. Після учорашньої моєї відмови, чаклуна я більше не бачила.

З роздумів мене виводить сповіщення про віднайдену споріднену душу. На сьогодні у Хабі знаходиться три душі: Керел, Крестор та пані Казик. Чию споріднену душу знайшла система? З завмиранням серця активую магічний екран і дивлюся на його проекцію.

Система видає фото дівчини з великими зеленими очима та чорним волоссям. Неймовірна врода та краса. Я завмираю в очікуванні вердикту. Навіть не дихаю, поки оформлюється звіт. А система сьогодні схоже нікуди не поспішає. Чи то я занадто напружена та знервована?

Нарешті звіт сформовано і на проекції екрану з’являється фото Крестора. Видихаю з полегшенням і навіть розслабляюся. Я неймовірно радію за перевертня. А ще радію за себе. Я  таки егоїстка, адже не хотіла, щоб це виявилася споріднена душа чаклуна. Не в мій останній день. Я бажаю йому знайти своє щастя, але тоді, коли мене вже тут не буде. Я не готова на це дивитися.

– Спрацювало! – вигукую, прочитавши всю інформацію. Адже спорідненою душею перевертня і  справді виявилася чаклунка.

Все вийшло так як і казав Керел. Знову він правий! Якесь розчарування оселяється всередині. Ні! Не через те, що чаклун в черговий раз виявився правим. Від того, що Астрід від самого початку відносилася до мене упереджено. Я б могла краще робити всю роботу аби знала те, що повідомив мені чаклун.

Сьогодні система працює справно і вже за п’ятнадцять хвилин я читаю повідомлення про успішне перенесення.

Дивно, що Астрід останнім часом з’являється все рідше.

Йду до кімнати перевертня, а дорогою все радію, що ще один клієнт, тобто ще одна душа, знайшла пару.

– Кресторе, відчиняй! – знаю що ранок, але ж перевертень має почути. За дверима тиша, що мене неймовірно насторожує. Куди міг подітися перевертень о такій порі? Горгулю теж нема чого шукати, вона певно вже кам’яною статуєю охороняє Хаб.

Спускаюся на перший поверх і завмираю. З вітальні линуть голоси перевертня та пані Казик.

– Ну, будь ласка! – чи то просить, чи то наказує Крестор.

– Ні, і не проси! – злякано вигукує відьма. Дивно, що її так лякає? – Ти геть з глузду з’їхав!

– Не з’їдеш тут, – вже тихіше промовляє перевертень. – Я ж сам не зможу цього зробити, а більше просити нікого.

– Ні, – не піддається на вмовляння пані Казик.

На цьому я вирішую показатися і прояснити, що ж відбувається у вітальні.

– Доброго ранку, – вітаюся заходячи до кімнати. – Що тут у вас?

– Все добре, Сафенітко, – відповідає пані Казик, а сама киває на перевертня.

– Кресторе?

– Та де ж добре? – тяжко видихає він. – Хіба це життя? Я посміховисько усього клану.

– Посміховиськом ти б став, якби я виконала твоє прохання і побрила б твого вовка під нуль!

– Немає шерсті – немає проблем! – оголошує перевертень.

– Це тимчасове рішення. Шерсть рано чи пізно відросте.

– Я знайшов закляття від якого шерсть перестане рости. Ти ж мені допоможеш? – просить перевертень відьму.

– Ох! – тільки і можу виказати я, адже навіть не думала, що все настільки погано. Добре, хоч я вчасно прийшла. – Кресторе. У мене для тебе новина, я знайшла твою  споріднену душу!

– От бачиш дурне вовчисько, ледве дурниць не наробив, – хмикає відьма.

І я з нею згодна. Адже то не вирішення проблеми.

– Якщо ти вже оговтався від шоку, то ходімо. Не змушуй чекати свою пару, – заявляю я і виходжу з вітальні з упевненістю, що він йде за мною.

До кімнати переносу йдемо мовчки і там я лише прочиняю двері, щоб пропустити Крестора всередину. Тут на нього вже чекає чаклунка. Лишаю перевертня зі своєю спорідненою душею, а сама повертаюся в кабінет. Вони далі впораються самі, а у мене є ще деякі справи, що потрібно владнати, перш ніж залишити це місце.

Час летить непомітно, і я так заглиблююся в роботу, що нічого не помічаю.

– Сафенітко, до тебе можна? – заглядає Крестор крізь прочинені двері.

– Так, заходьте, – запрошую.

– Не знаю як тобі це вдалося, але я безмежно вдячний тобі за Ареїну. Ти врятувала не лише моє життя, а життя усього мого клану.

– Подякуй за це Керелу. Це він допоміг з пошуком.

– Навіть так? – дивується перевертень. – Гаразд. Обов’язково подякую.

– Ви зараз куди?

– У мій світ, – озивається Ареїна. – Крестор мені все розповів. Потрібно якнайшвидше зробити йому зілля від алергії. Як тимчасовий варіант. А коли наші душі пов’яжуться я зможу використати свій дар для його повного зцілення.

– Я дуже рада що все так склалося. Я налаштую вам Браму.

– Сафенітко, пані Гргалензська вже відбула з Міжсвіття. Вона щойно дізналася про нове завдання і дуже зраділа, що я знайшов свою споріднену душу. Дякую тобі за все.