Розділ 30 Я зовсім його не розумію

– Продовжимо навчання магії? – заявляє чаклун, з’являючись у моєму кабінеті.

Отак просто. То він цілує мене, потім зникає, а тут повертається і хоче знову відновити заняття магією? Повертаюся до нього і відмічаю, що він добре виглядає. Від учорашньої блідості немає і сліду. Щойно відкриваю рот, щоб відмовитися від такої заманливої пропозиції, як Керел мене перебиває.

– Твій робочий день закінчений. І тобі треба відпочити.

Я справді втомлена. Досі не відійшла від подій на заручинах. Вже збиралася навіть виказати все своє обурення Стасу чи Олені, але так і не змогла знайти телефон. Ніби я бачила його на тумбі, біля ліжка, але тепер його там немає. Відмічаю, що не сильно засмучена через втрату. Може це й на краще. Мені потрібно розпочати нове життя.

– Гаразд, йдемо, – підводжуся з крісла. Чаклун лише задоволено усміхається, і розчиняє переді мною двері.

Цього разу шлях до межі підпростору ми долаємо набагато швидше. Чи то мені лише так здається?

Тут все як і минулого разу. Але тепер я не боюся. Якась впевненість поселяється всередині. Ніби всі мої страхи зникли. Натомість мені дійсно цікаво дізнатися більше про магію.

– Сідай, – махає Керел на валун. – переключися на магічний зір, щоб бачити потоки.

– На що? – оторопіло дивлюся на чаклуна.

– Зроби те, що робила минулого разу, – пояснює він. Жодного невдоволення чи роздратування. Оце в нього терпіння. Мені б такі нерви!

– То он як це називається, – кажу я налаштовуючи браслет, і світ навколо починає блимати магічними потоками.

– Спочатку розглянемо захист.

– Захист від чого?

– Від магії, звісно.

– Але браслет і так захищає.

– Ні. Він захищає тебе від заподіяння тобі шкоди. А від магії – ні. Якщо тобі захочуть щось навіяти, браслет тебе не врятує.

Здивовано дивлюся на чаклуна. Від згадки про навіювання тілом проходить холод. Це звідки він знає стільки інформації про мій браслет?

– То що потрібно робити? – запитую його.

– Навчити тебе усій теорії заклять в короткий термін не вдасться. Але думаю, ти зможеш і далі використовувати свій «інтуїтивний» метод, знаючи основи та можливості браслету.

Далі час летить непомітно. Я настільки заглиблююся в вивчення магії, що нічого не помічаю навколо. Мене захоплюють ці нові знання. А коли у мене виходить створити захисне поле, то стрибаю від радості, мов мале дитя.

– А ти не хочеш прогулятися у мій світ? – лунає запитання.

Я оторопіло дивлюся на чаклуна. Від кардинальної зміни теми розмови, а ще від усвідомлення суті пропозиції, у мене мурашки пробігають по тілу.

Радості як не бувало, натомість підіймається тривога. Інстинктивно роблю крок назад.

– У твій світ? Лудерконт? – перепитую, хоч і так все добре почула.

– Так. То як, пішли? – і протягує мені руку. А я шарахаюся її мов вогню.

– Я нікуди з тобою не піду! – ховаю руки за спину. І відчуваю, як тілом проходить холод. Його наполегливість лякає.

– Невже ти не хочеш подивитися на інші світи? Ти тут майже три роки, бачила жителів з усіх світів але жодного разу не бачила їхні світи. Я пропоную тобі подивитися.

Аби ж він знав наскільки заманливо звучить його запрошення. Настільки, що аби зараз не прокинувся мій здоровий глузд, я б вже давно погодилася. Я б дуже хотіла побачити інший світ. Тим паче я люблю фентезі і це просто мрія. Але щось у запрошенні чаклуна мене насторожує. Занадто сильно він мене вмовляє. Не розумію навіщо йому це? Його пояснення нічого не прояснюють, а додають ще більше питань.

Але відмовитися від такого запрошення дуже важко. Тим паче, що іншої можливості у мене не буде.

Це було б цікаво. Поглянути, на інший світ. Але… Я ж медіатор. І я в безпеці лише тут, у Хабі. А якщо я полишу його межі, стану вразливою. Чи захистить мене браслет поза межами Хабу? Скоріше ні, адже на Землі він не працює, а отже нема гарантій що він буде працювати в інших, хоч і магічних, світах.

– У твоєму світі всі володіють магією?

– Так. У різній степені.

– Тоді я не хочу, – відступаю ще на крок і хитаю головою. Не розумію, навіщо він хоче заманити мене, дівчину без магії, у свій магічний світ?

– І що тебе так лякає? – одразу вловлює мій настрій чаклун.

– Астрід мене там не захистить. Ти і сам це знаєш. І браслет там не буде діяти, – згадую я і піднімаю на нього розгублений погляд.

– Я тебе захищу. Обіцяю.

Його слова відгукуються приємним теплом десь там всередині. Але я одразу відганяю те відчуття. Розумію, що він і справді захистить мене від усіх небезпек. А хто захистить мене від чаклуна?

– Не віриш мені?

– Вірю. Але не можу піти.

– Розумію, – киває чаклун.

– Кереле, – мені здається що зараз найкраща мить для цього запитання. – Чим тобі заважає мій браслет?

Це питання турбує мене від самої появи чаклуна у Міжсвітті.