Розділ 29 Правда або дія

– Ні. Мене цікавить інша гра, – повідомляє чаклун. – «Правда або дія».

Інша? Ой-ой. Щось мені це не подобається.

– То що ти обираєш, Анітко? Правда або дія? – чаклун схиляється ближче, від чого у мене перехоплює подих.

Він не дає мені більше вибору. Ми вже граємо. Лише зараз я розумію, яку дурість втнула, коли розповідала чаклуну про ігри. Тепер він може забажати що завгодно, і я, згідно до правил гри, маю те виконати. Скажіть мені будь ласка, де був мій розум коли я бездумно на таке погоджувалася? Брав вихідний?

– Правда, – обираю я. Розумію, що він може побажати, щоб я зняла браслет. Це перше, що спадає на думку. А можливо він вже понавигадував ще чого?

– Гарний вибір, – повідомляє чаклун, а я розумію, що щоб я не обрала, все одно програю.

– Запитуй.

– Розкажи про своє останнє кохання, – запитує Керел, чим вводить мене в шок.

Я чекала чого завгодно тільки не такого. Останнє кохання? Он що його цікавить. Задумуюся над відповіддю і раптом приходить усвідомлення. Підводжу погляд на чаклуна і заперечно хитаю головою. Бачу в очах чаклуна розчарування.

– Не хочеш, – не правильно розуміє він мою відмову.

– Мені немає про кого розповідати, – сьогодні я, як ніколи, чесна не тільки з чаклуном, а й з собою.

– Немає? – не вірить чаклун. – А як же Стас?

– Стас?

То он про кого він. Невже йому не дає покою та історія.

– Здається, того вечора я тобі багато чого розповіла, – нагадую Керелу.

– Розповіла, – підтверджує він. – Але я не все зрозумів.

– Добре. Якщо хочеш, я розповім тобі про Стаса. Наші відносини почалися чотири роки тому. Спочатку ми просто зустрічалися, а згодом навіть з’їхалися разом. А через три місяці я дізналася, що він мені зраджує. На цьому все і скінчилося. А потім, буквально на наступний день я потрапила сюди. Це вся історія.

– Він зрадив з твоєю подругою? З тою, що запросила тебе на заручини?

– Так.

– Тепер мені все зрозуміло, – приречено каже чаклун, а я не розумію його настрою.

– Що тобі зрозуміло? – допитуюся я. Мені не сподобався тон, з яким це було сказано. От геть він нічого не зрозумів! – Минуле ніяким чином не впливає на моє сьогоднішнє життя. Стас, Олена, та Сергій – лишилися у минулому.

– Але тобі було боляче! Він зрадив твоє кохання.

– А не було ніякого кохання, – підіймаю погляд на Керела.

Лише після питання чаклуна я зрозуміла, що всі мої відносини були лише мимобіжним захопленням. Я нікого не кохала. Ніби боялася прив’язатися ближче до людини. І Стаса теж не кохала.

– Тоді чому тобі було так боляче?

– Того вечора я втратила своє життя. Зрозуміла, що мені немає куди і до кого повертатися.

Керел мовчить. Він осмислює інформацію, яку я повідомила йому. Дивно, але після цих слів мені справді стало легше.

– Дякую за відвертість, – повідомляє чаклун і вже збирається йти.

– Не так швидко! – повідомляю йому.

– Анітко? – чаклун здивовано дивиться на мене.

– Гра триває. Тепер моя черга! – нагадую йому.

– Цікаво, – на його обличчі з’являється посмішка. – Я обираю дію.

Дія! Це просто чудово. Згадую свою давню мрію і розумію, що зараз саме час.

– Допоможеш посадити мені квіти, – заявляю я чаклуну.

По здивуванню на його обличчі, розумію, що такого він явно не очікував від мене.

– А ти таки вперта, – заявляє чаклун, після деяких роздумів.

– Я хочу щоб тут росли квіти! Звичайні, а не магічні!

– Це якийсь символізм чи просто маніакальна ідея?

Як йому вдається так влучно все підмічати?

– Думай, що хочеш, – даю йому простір для фантазії.

– Гаразд, – ходімо.

Під моїм керівництвом ми з Керелом навідуємося в господарську комору де набираємо потрібного інвентарю.

Сьогодні це надзвичайно символічна мить. Це ніби покажчик того чи зможу я далі вижити у цьому світі. Чи вдасться мені оговтатися, піднятися і йти далі.

– То що будемо саджати? – цікавиться Керел. – Показуй, що в тебе є.

– Чорнобривці, – сьогодні я не була підготовлена, а з запасів лишився лише один пакетик чорнобривців.

Заохочена чаклуном, швидко беруся до роботи. Керел не збирається просто стояти поруч. Він допомагає в усьому: розрівнює, поливає та саджає разом зі мною. А коли я вже збираюся все загортати зупиняє мене.

– Не так швидко, – він робить помах руки, щось шепоче і я помічаю як над клумбою з’являється плетене магічне марево, воно ніби покривало вкриває землю. Заворожено слідкую за діями чаклуна, і відсахуюся назад, коли «покривало» наближається занадто близько до мене.

– Знову магія…

– А ти як думала? В магічному світі без магії ніяк. А ти, я бачу, досі мене боїшся, – з певною гіркотою мовить Керел.