Розділ 26 Заручини

Після подій минулих днів я надзвичайно радію своєму вихідному. Мені необхідна зміна обстановки.

Тож я неймовірно зраділа отримавши запрошення на заручини від своєї найліпшої подруги. Це багато що для мене значить. І найголовніше – я повертаюся до свого земного життя. Все буде як і раніше.

І дуже добре, що день заручин припадає на мій вихідний. Відміняю всі плани. Знаходжу сукню, відповідну нагоді. Підбираю свій образ до найменших дрібниць: туфлі, сумочка, прикраси та парфум.

Спускаюся у вітальню, де звичайно ж, сидить чаклун. Він вивчає мене потемнівшим поглядом.

– Ти ж казала, що сьогодні прогулянки містом не буде? – рівним тоном вимовляє він, а сам ціпким поглядом блукає по мені. Здається він підмічає все: і мій макіяж, і зачіску і нову сукню.

– Прогулянки і не буде. У мене запрошення на вечірку, – повідомляю йому.

Він зиркає на годинник, потім – на мене. Навіть гадати не буду, що у нього зараз в голові.

– Астрід! – гукаю я. – Відкрий мені перехід на Землю.

– Вже готово, – лунає її голос.

– Не забудь за мною зачинити Браму, – вже тихіше прошу Астрід, а сама зиркаю на чаклуна. Ще не вистачало, щоб він знову вештався вуличками мого міста без нагляду та ще й з магією.

Він чи то робить вигляд що не чує мене, чи дійсно втратив до мене інтерес. Це й на краще. Я геть не налаштована розгадувати загадки чаклуна. Тому вибігаю з Хабу і зникаю за Брамою.

Україна, Земля

Анітка

Від парку беру таксі. Заради такої нагоди можна. До того ж готельний комплекс «Робінзон», у який мене запрошено, знаходиться за містом.

Під’їжджаю якраз вчасно і проходжу з рештою гостей всередину. Я тут вперше, тому з захватом роззираюся довкола. Місце знаходиться на березі річки, тут не тільки ресторан, а ще є зона для барбекю та власний пляж. Все навколо прикрашене квітами та ліхтариками, навіть пляжна зона.

Мій захват зникає тої миті коли я бачу подругу Олену, а поруч з нею її нареченого. Це ж Стас! Мій колишній хлопець, з яким ми розійшлися три роки тому через його зраду. Завмираю від несподіванки. Лише зараз розумію, що так сильно раділа за подругу, що геть забула поцікавитися хто ж її наречений. А вона і змовчала. Знала ж про наші відносини і нічого не сказала!

Нехороші думки поселяються в голові. Адже не важко додати два плюс два, щоб зрозуміти, що Стас зрадив мені з нею. Моєю подругою!

Зібратися з думками мені не дають, адже мене помічає Олена.

– Анітка! Ти таки прийшла! – вітається подруга і я підходжу до них.

– Привіт. Вітаю з заручинами, – намагаюся не показати той вихор емоцій, який бушує в середині.

– Дякую, ми зі Стасом дуже раді тебе бачити, – подруга горнеться до хлопця, намагаючись показати що він вже не мій. А він дійсно не мій, три роки пройшло. – Правда любий?

– Так, – розгублено каже він, а сам ковзає по мені палким поглядом.

Зиркаю на Олену, але вона ніби й не помічає які погляди кидає на мене колишній.

– Розважайся, – запрошує подруга. – Гостей багато. Можливо ти і собі пару знайдеш. А то ж скільки можна бути одній?

Відходжу від них і відчуваю себе ніби брудом облитою. Чому так гірко? Це ж все у минулому. Я і не згадувала його ці три роки. Всередині все стиснулося, ніби я втратила щось цінне. Але я ще не розумію що.

Підходжу до столика з напоями і беру келих до рук. Хочеться притлумити те незрозуміле відчуття у грудях.

Гостей стає все більше, чому я безмежно радію. Це означає, що я зможу зникнути з цієї вечірки непоміченою. Адже вже з самого початку моє перебування тут стає для мене каторгою. Ні Олена, ні тим паче Стас, не стануть мене шукати. Їм вистачає клопотів і без мене.

Намагаюся віднайти затишний куточок, у якому зможу перечекати офіційну частину.

– Не думав, що побачу тебе тут, – до мене підходить високий підтягнутий хлопець. Згадую, що це якийсь родич Стаса, чи то двоюрідний чи троюрідний брат. От тільки його мені не вистачало. А ще пам’ять підкидає спогади, про його непристойні пропозиції, якими  він щедро сипав ще коли я була зі Стасом.

– Я прийшла на заручини подруги.

– З твоїм колишнім, – не втрачає нагоди піддіти він. Лише зараз згадую, що його звуть Сергій.

– Ти правильно відмітив, колишній.

– А знаєш, я навіть радий що ви не разом, – заявляє він, а я напружуюся від таких слів.

– Я теж рада. Знаєш, сімейне життя не для мене, – намагаюся відшити несподіваного кавалера, але роблю величезну помилку.

– Знаєш, сім’я – теж не моє, – заявляє він і присувається ще ближче до мене.

А я розумію, що в цьому затишному куточку виявляюся ніби у пастці. Мені геть не подобається розмова, а тому намагаюся позбутися нав’язаної компанії.

– Ти ж прийшла сюди розважитися, – заявляє Сергій, перегороджуючи мені шлях. – Я теж не проти. Адже так довго чекав, доки ви зі Стасом були разом. А потім ти так несподівано зникла. Цілих три роки я марив тобою. І ти тут. Це не просто везіння, це мій шанс! – виголошує він, і схиляється до мене, маючи намір поцілувати.