Розділ 25 Кого шукати?

– То що мені робити з Крестором? – тяжко зітхаю дивлячись на абсолютно чисту проекцію магічного екрану.

Не зважаючи на обідню пору, я ще й не починала роботу. Учорашні тривоги далися взнаки і я компенсувала їх сном. А тепер намагалася перекроїти пошук, хоч досі не знаю як.

– Не бачу в цьому проблеми, – впевнено заявляє Керел.

Він, як завжди поруч. І я ловлю себе на думці, що я звикаю до цього. А не варто!

– Як це ти «не бачиш у цьому проблеми»? Крестор не може перевтілюватися через свою алергію. І це неабияка проблема!

– То знайди йому чаклунку вправну у зіллєварінні. Вона вигадає щось для нього.

– Вправну у зіллєварінні? А що є різні чаклунки?

– Так, деякі спеціалізуються на травах та зіллях. Якраз вони і зможуть допомогти перевертню з його проблемою.

– Він би міг сам придбати таке зілля!

– У його світі немає чаклунок. До того ж якщо це буде споріднена душа, то дія зілля закріпиться і буде довготривалою.

– А це хороша ідея. Навіть краща за перевертня-сфінкса. Варто спробувати.

– Кого? – дивується Керел.

– Сфінкса, – повторюю і виводжу на екран зображення котика.

– Ці-ка-во, – тягне чаклун, розглядаючи «лисого» кота. – І це люди вивели спеціально?

– Спочатку це була природна мутація, а потім вже селекціонери зберегли та розвинули її.

– І як ЦЕ мало зарадити проблемі Крестора?

– Ну, хоча б у нього точно не було б алергії на шерсть спорідненої душі.

– Дивуюся твоїй фантазії. Мені навіть шкода Крестора. У нього і так алергія на власну шерсть, що для перевертнів не типово, а ти йому ще й ТАКУ споріднену душу збиралася підшукати. Він тебе чимось образив? – усміхається чаклун.

– Ні! Просто я не знала, що є такі зілля від алергії! Я навіть земні таблетки йому пропонувала, але ж у перевертнів така сильна регенерація, що вони на нього не діють.

– Таблетки від алергії? І чому я не здивований, – чаклун вже навіть не приховує своєї усмішки.

– Це зовсім не смішно! Я намагалася йому допомогти!

– Пошукай чаклунку з сильним даром зіллеваріння. Це буде кращий варіант ніж той, що вигадала ти.

Відкриваю систему пошуку, та задаю нові параметри.

– Лисий кіт-перевертень! Це ж треба до такого додуматися, – шепоче чаклун, ходячи кабінетом. – Таке навіть в найжахливіших снах не привидиться!

– Ти ж знаєш що я тебе чую, – невдоволено бурчу. – Не розумію, що в цьому такого? Ну не знала я про усілякі зілля.

– Анітко, – гукає чаклун. Мені досі дивно, що він мене іноді кличе моїм земним ім’ям. – А чому Астрід тобі не допомагає у пошуках? Це ж вона мала розповідати тобі про устрій світів, магію і про те, як шукати споріднені душі?

– Звідки мені про це знати? Можливо попередньому медіатору вона щось і розповідала, але не мені. Вдовольнилася скупим поясненням, про те як тут все працює.

Це я вже зараз розумію, коли Керел розповів мені багато чого про Міжсвіття, Хаб та споріднені душі.

– Дивно, це все.

– Що саме?

– Я бував у Хабі за інших медіаторів, але тоді Астрід вела себе інакше. Медіатори були обізнані у всьому.

– Хочеш сказати, що я не компетентна у тому що роблю? – хвиля обурення підіймається всередині.

– Хочу сказати, що ти, зважаючи на твоє земне походження, повинна була отримати набагато більше інформації. Але не отримала.

Можливо, він і правий, але мене це вже не особливо хвилює, адже мій час тут підходить до завершення. Але Керел, схоже, з цим не згоден.

– Занадто часто Астрід пропадає останнім часом.

– У неї оновлення системи, – пояснюю йому.

– Анітка. Мені не подобається поведінка Астрід. А якщо до цього доєднати учорашній замах на Крестора, то картина складається зовсім не радісна.

– Ти підозрюєш у чомусь Астрід?

– Не знаю. Але її поведінка не типова.

– Кереле, якщо ти вважаєш, що хтось хотів дошкулити мені, то ти помиляєшся.

Чаклун пильно вдивляється в моє обличчя.

– Не тобі, – раптом видає чаклун і у мене відлягає від серця. Адже мені не подобається відчувати ту напругу в повітрі, яка витає тут з учорашнього дня.

Відволікаюся на монітор. Вдоволено посміхаюся, адже пошук почав працювати. Це добрий знак, отже критерії задано правильно. І без Астрід.

А щодо неї є над чим подумати. Спочатку вона здавалася для мене всезнаючою. Але зараз, після слів Керела, я розумію що він правий. Щось відбувається. Але я не знаю що. Добре, хоч чаклун заспокоїв тим, що дошкулити збиралися не мені! Стоп!

– Кереле! Якщо не мені, то кому? – вигукую я і повертаюся до чаклуна.

Розгублено роззираюся в порожньому кабінеті. Чаклун схоже вже давно пішов, лишивши мене наодинці з питанням.