Розділ 24 Хто ти, Кресторе?

– Може годі мовчати? Кресторе! – вигукую я, коли мовчання стає нестерпним.

Після того, як горгуля переправила злочинця до їхньої міжсвітової в’язниці, не зважаючи на пізню годину ми перемістилися до вітальні. Крестор зайняв крісло, я розмістилася на дивані, а горгуля зайняла п’єдестал. Чаклун лишився стояти в дверях. Час йшов, але розмову ніхто не спішив починати.

– Гаразд, – погоджується перевертень. – Ви маєте право знати. У моєму світі Манетрок йде постійна ворожнеча кланів. Перевертні ладні перегризти один одному горлянку, аби лишень побільше відхопити. Слабкі клани довго не живуть.

Я зручніше вмощуюся на дивані, і слухаю розповідь перевертня. Але пізній час нагадує про себе і проти волі починаю позіхати. І чим далі, тим гірше.

– Клан Герноксів – один з найсильніших. Ним керує мій батько лорд Мількен Гернокс.

– Лорд? – перепитує чаклун.

– Батько? – перепитую я.

– Так. Я син лорда, і це найбільша трагедія мого роду.

Керел вмощується на дивані поруч зі мною і протягує чашку з кавою! І коли він встиг? Я ж навіть не помітила його відсутності. Вдячно йому киваю і роблю ковток.

– Невже твоя алергія це трагедія?

– Сафенітко, ти людина, тому тобі важко зрозуміти всю глибину трагедії. Мій батько вже не молодий і готовий хоч зараз відійти від справ управління кланом. Але не може цього зробити. Я єдиний його спадкоємець, але з моєю вадою немає і мови, щоб зайняти його місце.

Я слухаю Крестора і співчуваю йому. Це ж треба, як склалася доля.

– Поки що ніхто не знає про мої особливості. Але коли я стану правителем клану, все викриється і тоді вороги клану негайно скористаються ситуацією.

– Я б з тобою посперечалася, – заявляє пані Гргалензська. – Якби ніхто не знав, то за тобою б не прийшов клан вбивць.

Холод пробігає по тілу він усвідомлення тої небезпеки яку ніс мантикор. А я так безпечно з ним розмовляла.

– Я не розумію одного. Якщо ти не представляєш загрози, чому тебе захотіли вбити?

– Я тут опинився не випадково, – пояснює Крестор. – Одна віщунка передбачила, що всі мої проблеми зникнуть коли я відшукаю споріднену душу. Тому я вирішив прискорити цей момент.

– Отже, витік інформації таки відбувся, – підсумовує чаклун.

– Клан Бедрів найняв Гер Сентер Ула, щоб він прибрав тебе, до того як ти відшукаєш свою споріднену душу, – заявляє горгуля. – Він давно за тобою полює, ще в Манетроку робив декілька спроб. Невдало, – з хижою усмішкою заявляє пані Гргалензська.

– А яка ваша роль у цьому? – запитую горгулю.

– Я давно полюю на Гер Сентер Ула. Він перебуває у розшуку в трьох світах, тому ним зацікавилися міжсвітові служби розшуку. Але коли його ціллю став молодший Гернокс, то ця справа перейшла в іншу категорію.

– В іншу категорію? – перепитує перевертень. – З яких це пір Міжсвітова служба розшуку приставляє няньок? – не оцінює він пориву горгулі.

– Міжсвітова служба не приставляє, а от твоя мати наполягала на цьому, хоч як я не розповідала їй, що її син вже досить дорослий і впорається сам.

– Ні! Не може бути! Це ви та славнозвісна подруга матері, про яку вона з таким захватом розповідала безліч історій з минулого? Тітка Оурелла!

– Твоя мати про тебе теж багато розповідала, тож рада познайомитися особисто.

– Хоч не радий обставинам, але знайомство дійсно приємне, – посміхається перевертень.

– Навіть одинадцять світів всесвіту виявляються ближче ніж здається, – відмічає чаклун. – Але є дещо, що ми всі упускаємо. Ніхто не може так просто потрапити у Міжсвіття. І хоч які б не були можливості мантикора, але сюди він не міг би потрапити самостійно.

– Хочеш сказати, що йому хтось допоміг?

– Хтось дуже могутній, – розмірковує горгуля, – інші б не впоралися з захистом Міжсвіття.

– А більше усього в цій ситуації мене непокоїть інше. Якби Улу вдалося задумане, то найбільше, крім Крестора звісно, постраждала б Сафенітка.

– Я? – здивовано дивлюся на чаклуна в ту мить, як нам мене спрямовуються погляди решти присутніх.

– Так. Астрід, розкажи яке покарання чекає медіатора який втратив душу. Якщо звісно ти налаштована поділитися з нами такою інформацією, – додає чаклун, а я насторожуюся.

Ця детективна історія мені вже не подобається. І спілкування чаклуна з Астрід досить дивне. Я звичайно розуміла, що він зв’язується з нею напряму, минаючи мене, але…

– Звісно можу поділитися. Медіатор, який втратив душу карається миттєвим припиненням дії договору, підлягає поверненню у свій світ та повному стиранню пам’яті.

Я втрачаю дар мови. Це що виходить? Мені мали б стерти пам’ять і вислати на Землю?

– Кереле, це безглуздо. Через тиждень мій контракт завершиться, я і так повернуся на Землю.

– Але ж будеш все пам’ятати! – повідомляє чаклун, чим змушує мене задуматися.

– Можливо все було б не настільки погано, – признаюся йому. – Я стосовно стирання пам’яті. Я б тоді не сумувала за цим всім, а просто почала своє нове життя, – розмірковую я, і бачу як від кожного мого слова Керел ще більше хмурніє.