Розділ 21 Ти мене уникаєш?

Хаб, Міжсвіття. Володіння богині Астраї

Анітка

– Ти мене уникаєш? – лунає грізний голос чаклуна від якого я здригаюся. Дуже вже тихо він увійшов до мого кабінету.

– Чому ти так вважаєш?

– Можливо тому, що я тебе вже два дні не бачу, відтоді як ми повернулися з Землі.

– Справ багато, а часу все менше.

– Справ у тебе завжди багато. А от те, що ти перестала приходити до їдальні разом з іншими постояльцями наштовхує на роздуми.

А ти не думай! Бач, який! Звідки цей психолог взявся на мою голову? Я й сама можу добре покопатися у своїх мізках. Що, до речі, й робила ці два дні. Адже я досі не можу зрозуміти його мотивів. А він ще й приперся до мене в кабінет. І навіщо? Виясняти, що трапилося? Ти трапився! Чаклун, який звалився мені на голову і який засів в цій дурній голові.

– Я тебе налякав?

Підіймаю на нього розгублений погляд. Налякав? Можливо спочатку. Але зараз я просто не розумію його.

– Гадаєш у мене немає інших проблем? – вигукую я, щоб заглушити те дивне відчуття у грудях, яке не покидає мене вже другий день.

– Звичайно у тебе є інші проблеми. Але зараз тебе непокоїть моя магія, і те, що я тобі не сказав про неї.

– Ні! – заперечую йому. – Часу лишається все менше, а ти, пані Гргалензська, пані Казик та Крестор досі не відшукали свої споріднені душі. Ще й Селтеріна кудись поділася, після того випадку, – нервово закінчую свою промову.

– Вибач, що так сталося. Не знав, як тобі про все повідомити, – продовжує своє чаклун. – Я дуже боявся твоєї реакції на моє признання.

Боявся? Невже цей чаклун може чогось боятися?  Але після його слів я розумію, що мені стає легше. Ніби саме цих слів мені не вистачало ці дні.

Розгублено дивлюся на Керела. Ну звідки він знає що саме я прагну почути?

– А щодо твоєї іншої проблеми...

– Іншої? – не одразу розумію про що він.

– Про твою допомогу іншим. Змирися з тим що ти не зможеш допомогти усім. До речі, не всім потрібна твоя допомога. Деякі можуть впоратися і самі.

– Це ти про кого?

 – Селтеріна – привид, тому нема чого за неї хвилюватися. Набереться сил і повернеться. Пані Казик, горгуля та Крестор не виказують свого невдоволення, тому не бачу причин знову працювати цілодобово.

– А ти?

– Що я?

– Ти так прагнув по швидше завершити всі справи тут, а тепер нікуди не поспішаєш. Що змінилося?

– Обставини… Змінилися обставини.

– Цікаво. Ти прийшов знайти споріднену душу. А ведеш себе досить дивно.

– Дивно те, що за своєю роботою ти це помітила.

Як тут не помітиш, коли вся його увага спрямована на мене. Але так не повинно бути. Він же шукає споріднену душу, а сам обіймає іншу. І не тільки. Міг би й поцілувати, аби я не помітила в ту саму мить магічний купол. Я б могла спитати у нього про це сама. Але боюся почути його відповідь. Адже я не що інше, як тимчасове захоплення. Тому легше думати, що ще один тиждень і я викину зі свого життя останні три роки і заживу по новому.

Обман, у який я змушую себе повірити.

– То що скажеш? Ходімо?

Здивовано глипаю на чаклуна. Я звичайно загрузла по вуха в роботі, але не настільки щоб не пам’ятати про що ми щойно говорили.

– Куди? – здивовано зиркаю на годинник. Мій робочий день ще не завершився.

– Навчатися магії.

Моя щелепа падає кудись донизу. Я дивлюся здивовано на чаклуна і поки не розумію хто з’їхав з глузду: я чи він?

– Ти мені обіцяла. За вечерею в альтанці, – нагадує чаклун.

В альтанці? Та я тоді як овоч була. Хіба пам’ятаю, що наобіцяла? Пам’ятаю лише що мені тоді погано було, чи то від виснаження чи то від хвилювання.

– Тільки не кажи, що не пам’ятаєш!

Не казати? Добре, вмовив. Не скажу.

– Пам’ятаю, – намагаюся не дивитися на нього. Адже брехати я не вмію. – Але ще маю дещо доробити.

– Що? – тяжко зітхає Керел.

– Треба організувати пошук у підпросторі.

– У підпросторі? – чаклун швидким поглядом окидає схему, що висвітлюється на магічному екрані. – Знаєш, я досі не розумію, як тобі вдалося пропрацювати тут три роки не знаючи елементарних основ магії? Навіть цим браслетом треба вміти користуватися.

– Я це роблю інтуїтивно, – стискаю плечима. – Астрід мало що пояснила, та й роботи навалилося бозна скільки, не було часу щось вивчати. А ще я не бачу в цьому сенсу. Я не маю магії, і трохи більше як за тиждень моя робота тут скінчиться.

– Тим паче потрібно поспішати. Ти ж хочеш більше дізнатися про підпростр? – загадково мовить Керел.

От же гад! Знає що від такого я не відмовлюся, адже дуже хочу повернути споріднену душу пані Казик.

– Це не чесний прийом.