Розділ 18 Шкода, що я цього не пам’ятаю

– Хвилюєшся за мене? – запитує чаклун і на його вустах з’являється посмішка.

В Хабі тиша, ледь-ледь мерехтять вогники свічок. Постояльці потроху оживають. Принаймні пані Казик вже відпустила гнома і виглядає не такою переляканою. Мій браслет блимає і остаточно тьмяніє. Тепер у ньому немає магії. Раптово розумію, що зараз я зовсім беззахисна, адже магія богині покинула Міжсвіття. А зовсім поруч чаклун, який чекав цього моменту.

– Як шкода, що я витратив усю магію, – з жалем повідомляє Керел, який теж дивився в цей час на браслет, – адже такий момент видасться ще нескоро.

Він ніби читає мої думки. І про що він шкодує? Про який момент мова? Коли я беззахисна перед ним? Навіщо йому це? І раптом приходить усвідомлення того, що саме сказав чаклун.

– Ти витратив усю магію? – здивовано шепочу, адже не розумію навіщо він це зробив.

– Не переймайся, Анітко. Я швидко відновлююся. Треба лише поспати.

– Я допоможу.

Міцніше охоплюю чаклуна за талію і так ми минаємо сходи та коридор. А от у кімнаті виникають труднощі. Керел вже ледве стоїть на ногах, і схоже не зовсім сприймає реальність. Мені стає дедалі важче втримувати його, саме тому коли чаклуна веде в бік ледь встигаю вхопити його за сорочку. Тканина тріщить і ґудзики розлітаються по усій кімнаті, але мені вдається притулити його до стіни.

Мить і на мою талію лягають гарячі долоні, притискаючи до міцного тіла.

– Анітко, я зараз не в тому стані, – шепоче чаклун, схилившись до мене.

Не в тому стані? Це він про що? Невже думає що я щось від нього хочу?

«Ще чого!» – подумки фиркаю я, адже його долоні вже аж печуть, а тілом прокочується хвиля мурашок. Тих мурашок, яких не має бути! Але вони є… І ці обійми настільки приємні, що мені необхідно ще хвилин п’ять, щоб прийти в себе і згадати, що я тут роблю.

До ліжка лишається усього два кроки, і я, обіймаючи чаклуна, намагаюся скерувати його в потрібному напрямку.

Мені вдається дійти з ним до ліжка. Лишається обережно покласти у нього чаклуна.

Ніби все просто, але я не розраховую свої сили, Керел падає на ліжко тягнучи мене за собою. Перелякано зиркаю на чаклуна, але він навіть ніяк не реагує на це. Намагаюся вибратися з його міцних та палких обіймів, але все марно. Керел лише вмощується зручніше, і все це не випускаючи мене з обіймів.

Гаразд. Нехай засне, а потім я обов’язково виберуся. Затихаю. Вдихаю його запах. Той, який лоскотав мої ніздрі ще на Землі. Адже лише там він мене обіймав. Лише там торкався до мене. Проводжу рукою по його грудях і завмираю.

– Анітко, я ж казав, що не сьогодні, – знову бурчить він і, ще більше притискає мене до себе. Куди ж ще ближче? Його запах й так розбурхує мене, а тут…

Відмічаю, що і мене надзвичайно втомив цей день. Дозволяю собі розслабитися хоч на трішки і відпускаю ситуацію. Прикриваю очі і провалююся в сон.

– Мене не було лише один день, а тут такі зміни, – лунає голос, відганяючи останні сполохи сну.

– Астрід! Ти повернулася? – вигукую, виринувши зі сну.

Роззираюся довкола. Ні! Не може бути! Вже ранок, і я всю ніч проспала тут, в кімнаті Керела! У його ліжку в його обіймах! Оце так розслабилася та відпустила ситуацію! Нічого не скажеш.

– Де ти пропадала? Хоча ні, спершу допоможи мені! – прошу я.

Відмічаю, що магія повертається в браслет і зовсім скоро він запрацює. Треба швидше вибиратися з обіймів Керела, щоб його не зачепило віддачею.

– Знаєш, Сафенітко, я в цих справах не помічник!

– В яких справах, Астрід? Що ти собі надумала? Допоможи мені вибратися звідси! – благаю її.

Зараз я турбуюся не лише про те що Керела зачепить захисна магія браслету, а ще й за те, що я лежу у його ліжку. Не варто щоб він про це знав! Навряд чи моє, хоч і правдиве, пояснення буде гармонійно звучати.

– Як ти собі це уявляєш?

– Застосуй якусь магію, чи що.

– Чи що. Магія лише починає відновлюватися. До речі, Сафенітко, це робиться не так. Якщо тобі хтось сподобався то варто поговорити спочатку про це, а не вирубати та тягти у ліжко. Дивно, я думала на Землі з цим краще. Треба оновити свою інформацію.

– ЩО? Ні! Нікого я не вирубала! Оце так напридумала! Керел віддав всю магію для захисту Хабу, і тому заснув без сил.

Чаклун раптом починає вовтузитися і послабляє обійми, а я, не гаючи часу, швидко вислизаю з ліжка. І так же швидко вибігаю з кімнати. Не вистачало, щоб він дізнався де я спала цю ніч.

– А ти скористалася моментом? – продовжує допит Астрід.

– Яким моментом? Я не змогла вибратися з його обіймів, а потім заснула! – шиплю на неї. – Краще розкажи, що трапилося? Де ти пропала?

– Маленькі проблеми.

– Маленькі проблеми? Ти знущаєшся? Я вся знервувалася від твоїх маленьких проблем!

– Бачила я твої нерви. Ними вся підлога у вітальні всіяна.

– Що?

– Крекери, Сафенітко. Ти коли нервуєш, то їси. Так от, вся вітальня у крекерах. То ж я вже оцінила рівень твоєї тривожності.