Розділ 9 Вихідний

Нарешті! Сьогодні у мене вихідний і ніщо його не затьмарить. Мій день вже весь розпланований, а тому поспішаю на сніданок, щоб встигнути все.

Незмінний омлет, сирник зі сметаною та кава. Чаклун, до речі, снідає тим же самим, хоч з учорашнього дня з’явилися страви з його світу. І скажіть, навіщо Астрід було старатися, якщо йому все одно що їсти?

Але то мене вже не обходить. Сьогодні я викреслила ще один тиждень зі свого календаря. Лишилося три.

Сніданок проходить у тиші. Сирена та її споріднена душа учора відправилися у Срібноводдя, а тому у Хабі нас вже менше. І це мене радує, адже означає завершення моєї роботи.

В кімнаті одягаюся для прогулянки і кручуся перед дзеркалом. Сьогодні я обрала довгу літню сукню світло-бірюзового кольору. Кидаю в сумочку саме необхідне і збігаю на перший поверх.

– Астрід, налаштуй мені перехід додому.

– Все готово!

– Куди це ти йдеш? – лунає в спину владний голос чаклуна.

От, тебе лишень забулася спитати, куди мені ходити. Але ж нагадую собі, що він душа. А ще могутній чаклун. Не знаю яке з цих нагадувань діє на мене більше, але я повертаюся до нього начепивши посмішку на обличчя.

– У мене вихідний, тому сьогодні будете тут якось без мене, – повідомляю йому.

– То куди ти йдеш? – його погляд повільно ковзає по мені, оцінюючи сукню, зачіску та браслет. Особливо браслет.

– У свій світ, – повідомляю і виходжу з будинку. Яке йому діло? Чому влаштовує такий допит?

Доходжу до Брами. За нею вже переливається перехід у який я швидко поринаю.

Україна, Земля

Анітка

Парк зустрічає мене дитячим сміхом та сонячною погодою. Тут людно. Занадто людно для недільного ранку. Але на мою появу ніхто не звертає увагу, тому я швидко поринаю у навколишню атмосферу і йду доріжкою до виходу з парку. Він швидко лишається позаду, а я пірнаю під тінь каштанів, алея з яких простягається вздовж головної вулиці міста.

Як же я сумую за цими прогулянками, за зеленим різноманіттям навколо, хоч варто признатися, що у Міжсвітті мені все ж таки подобається, хоч і жаліюся час від часу Астрід. Але то швидше «для годиться». А то ще надумає собі, що вона правильно зробила три роки назад коли заманила мене до себе. Я й досі не можу второпати, як я тоді потрапила на гачок Астрід? Ну, добре, признаюся, що є в тому і моя вина. Адже ніхто не тягнув мене повторювати ту мелодію!

Сиділа собі на лавці у парку, насолоджувалася вечором. А та мелодія з кількох нот ніби засіла у мене в голові. І, що дивно, не було ж нікого у парку, то хто її зіграв на арці з дзвіночками? То ж треба було подумати про це одразу! Але ж ні! Пішла до арки і цілих пів години підбирала на дзвіночках ноти! А що ви хотіли? Я ж з нотами геть не дружу. І от допідбиралася, що опинилася у Хабі Міжсвіття. Астрід могла одразу відправити мене назад. Але ж ні! Так швидко окрутила, зробила винною та ще й контракт на роботу підсунула. Отак я і зав’язла у цьому всьому. І вже майже три роки я не звичайна українка, я – медіатор у Міжсвітті. А як інакше? У мене не було жодного шансу вистояти проти Астрід з її то тисячолітнім досвідом. А у мене що? Лише політехнічний університет за плечима. А там, на жаль, таким хитромудрим схемам не вчать.

Хоча, мені гріх жалітися, за роки роботи, я вже таких хитромудрих схем навчилася, що сама дивуюся. Адже до моїх обов’язків входить не лише пошук споріднених душ, з цим добре справляється система з моїм мінімальним втручанням. А головним моїм обов’язком є зустріч та розміщення душ у Хабі, і врегулювання усіх  суперечок і конфліктів. Звісно, в дечому допомагає Астрід, особливо тій частині, що стосується магії, а з рештою доводиться справлятися самотужки.

За роздумами я й не помічаю як доходжу до центру міста. Алея каштанів прямує далі, через усе місто, а я виходжу з-під тінистих крон і опиняюся в обіймах теплого сонця. А вже за квартал стою біля своєї улюбленої піцерії. «Soda», сповіщає вивіска над двоповерховою скляною будівлею.

Відчиняю двері і ніби опиняюся в іншому місці. Всередині легка напівтемрява, прохолода і тиша. Ніби інший світ відокремлений лиш одними дверима. Підіймаюся на другий поверх і займаю столик біля вікна. В цей час тут майже нікого немає, тому можна насолодитися чашкою кави і подумати.

Замовляю офіціантці млинець з куркою та шпинатом і вищезгадану чашку кави. Дівчина лишає мене, а я переводжу погляд у вікно. Місто вже прокинулося і живе своїм життям. Люди заполоняють вулички, а машини – дороги. Тут я відпочиваю. Намагаюся відволіктися від постійної напруги, яка супроводжує мене у Міжсвітті. Добре, що мій контракт підходить до кінця, адже я й справді втомилася. Можливо, Астрід припустилася помилки, коли зробила мене медіатором? Адже я зовсім не маю магії, і з нею мене пов’язує лише цей браслет. А останній тиждень мені взагалі стало досить важко виконувати свою роботу. Ніби мене постійно щось відволікає. Щось невловиме, чого раніше не було.

Офіціантка приносить моє замовлення. Кидаю останній погляд у вікно і завмираю. Серед людей, що снують туди-сюди вулицею я помічаю одного, який стоїть і роздивляється все навколо. Він повільно підіймає свій погляд вгору і дивиться прямісінько на мене.