Розділ 8 Прощання з Сирі

– Сирено*, закрий свого рота. Чи ти хочеш щоб ми тут всі копита відкинули? – гаркає пані Казик. – Хочеш щоб прощання плавно перейшло в поминки? Чи ти пиріжків поїсти закортіло?

Ох, не думала я, коли вона питала мене про земні звичаї, що вона настільки уважно мене слухала! Але то зараз не важливо. Адже цієї миті я згодна з нею, хоч і розумію, що в житті сирени сьогодні хвилюючий момент.

– Сирі хоче сказати, що вона дуже розчулена і рада, що знайшла свою споріднену душу, – виголошує промову Веда. – І я теж, дуже вдячний вам за допомогу.

Сирена пробула тут майже сім місяців, і вже втратила надію знайти свою споріднену душу. Це був для мене неабиякий виклик. Найбільший виклик і найбільший провал. Адже водяник** Веда, її споріднена душа, знайшовся у Срібноводді. Рідному світі Сирі.

– Пані Сафенітко. Дякуємо, що продовжували пошуки і дали нам шанс знайти один одного, – відмічає водяник.

– Ми дуже раді за вас! – вигукує Селтеріна.

– Так. Дуже раді, що ви покинете Хаб і нарешті зникне загроза померти у розквіті сил, – бурчить пан Веремей.

– Хтось сьогодні невдало сходив до цирульника? – ніби між іншим запитує чаклун.

Гном хапає ротом повітря, покривається червоними плямами від обурення, і таки не знаходить, що сказати. А що йому казати? Керел наймогутніший чаклун одинадцяти світів. Це тобі не пані Казик. Тут зовсім не рівні вагові категорії. У магічній сутичці з чаклуном волосся можна лишитися разом з головою. Гном це все розуміє, тому швидко залишає вітальню, у якій ми зібралися, щоб попрощатися з сиреною.

Вони вже поєднали душі, і тепер відбувають до свого світу. Закохані і щасливі.

Прощання швидко закінчується і всі розходяться по своїм кімнатам. А Сирі з Ведою пірнають у басейн, щоб переплисти до своїх кімнат.

Вкотре дивуюся, як все продумано у Хабі Міжсвіття. Для душ зі Срібноводдя, котрі живуть у воді, облаштовані не лише їхні особисті кімнати, а й усі приміщення Хабу. В їдальні, вітальні та інших загальних кімнатах стоять великі басейни. Все, щоб сирени, русалки, водяники та інші могли вільно спілкуватися не лише з медіатором, а й з іншими мешканцями Хабу, та мали доступ до усіх приміщень. Всі ці басейни поєднані водними коридорами один з одним, утворюючи цілу систему, невидиму для звичайних постояльців.

Доходжу до сходів нагору і замираю. Щось не дає мені спокою і я ніяк не можу зрозуміти, що саме. Повертаю до кімнат на першому поверсі і стукаю в двері.

– Заходьте, – лунає голос сирени.

Відчиняю двері і опиняюся в маленькому коридорчику, а напроти велетенське скло яке перегороджує доступ до решти кімнати. За ним панує підводне царство Сирі. Ніколи не заглядала до її кімнати. Не було необхідності. А сьогодні неймовірно здивована, як гарно тут все влаштовано. Ціла кімната у підводному світі.

– Сафенітка! – радіє сирена.

Я проходжу всередину. У цьому невеличкому коридорчику є крісла, диванчик та столик. Все для гостей.

– Сирі, вибач мені, що так довго шукала твою споріднену душу. Навіть і подумати не могла, що все виявиться так просто, – признаюся їй. Я почуваюся винною, що не додумалася влаштувати пошуки у Срібноводді одразу.

– Сафенітко, все гаразд! – вигукує сирена і швидко затуляє рота руками, коли перша нота злітає з її вуст.

Завжди коли вона хвилюється пісня сама собою лине. Напружуюся, але не тікаю. Знаю, вона впорається. І вона справляється.

– Я не тримаю зла. Я провела тут незабутні дні, – повідомляє.

– Сирі, – починаю я, і не знаю як це запитати. Ми не подруги, а пов’язані лише угодами з Міжсвіттям, і якби не вони, то ніколи б і не перетнулися. Але моя цікавість зашкалює і я таки запитую. – А твої басейни з’єднані з озером у лісі?

Знаю. Це дурне і недоречне запитання. Але я повинна отримати на нього відповідь. Ніби від цього залежить моє життя.

– Так, звісно з’єднані. Нам потрібен великий простір, тут у Хабі його недостатньо. А щось трапилося? – насторожується вона.

– Ні. Учора я була біля озера і чула плескіт у воді, тому й запитую. Адже там нікого не мало бути.

– Так, учора ми з Веда трішки пустували на тому березі озера. Не думала, що нас хтось почує, – знічується вона.

– На тому березі? – дивуюся я. – Але ж там підпростір!

– Так, і що з того? Не думаю, що ми комусь завадили.

– Кажуть, що там немає життя!

– Хто тобі сказав таку нісенітницю? – дивується сирена.

Виходить я була права. У підпросторі є життя! І Сирі щойно це підтвердила.

– Я тобі більше скажу, – продовжує вона, – підпростір набагато ближче ніж усі думають. Адже кожна водойма веде туди.

– Водойма? – дивуюся я.

– Так. У воді межа між світами дуже тонка, тому пірнувши досить глибоко, можна опинитися на межі підпростору.

– Сирі, ти готова? – у кімнаті-басейні з’являється Веда.

– Сафенітко, ти ще щось хотіла? – питає вона.

– Ні. Була рада знайомству з вами. Бувайте, – прощаюся і задумлива лишаю кімнату-акваріум.