Розділ 1

Пов'язані дощем

Розділ 1

25 травня 2025 року

До жаху дощовий день у поєднанні з нудним уроком хімії навіював зовсім не літню тугу. Усі похнюпилися через цю погоду: очікувалася сонячна п'ятниця, а натомість — калюжі по коліна.

За п'ятою партою біля вікна сидів кучерявий блакитноокий хлопець років сімнадцяти. Він крутив у правій руці ручку, дивився у вікно, явно замислившись про щось своє, і насолоджувався дощем. Його звали Матео.

Він не любив літо, але цього разу чекав на нього до нестями. Особливо знаючи, що батьки, як завжди, відправлять його до табору. Раніше він цього терпіти не міг, але не цього літа. Усе через одну дівчину, яку він зустрів біля багаття. Її звали Софія. Вони не встигли як слід поспілкуватися, але йому, здається, сподобалося її ім'я. І цього літа він хотів відшукати її.

Життя — цікава штука.

У сусідній школі, на уроці, який перетворили на нудну зустріч із психологинею Тамарою Шумко, також панувала туга. Тамара мала вигляд цілком звичайної шкільної психологині: коротка чорна стрижка, окуляри в леопардовій оправі, нескінченні тести, запитання й завдання.

За п'ятою партою біля вікна, тихенько хихочучи, сиділи дві дівчини — Софія та Афіна.

Позаду них, за шостою партою, сиділа Олівія. Густі чорні кучері, яскраво-карі очі, пухкі губи з яскравою помадою та маленька родимка в куточку лівого ока робили її зовнішність дуже впізнаваною.

Софія гортала сайти з одягом, явно обираючи цікаві образи. Афіна дивилася у вікно, насолоджуючись дощем, малювала щось у зошиті й час від часу відволікалася на обговорення чергових безглуздих запитань психологині.

Олівія смикнула Афіну за плече.

— Дивись, як злобно на нас коситься ця психологиня. Чим ми їй не сподобалися?

— Мабуть, тим, що розуміємо, яку нісенітницю вона несе, — відповіла Афіна.

Вона тихо хихикнула, але в її голосі прозвучала нотка роздратування. Афіна ніколи не любила шкільних психологів, які приходять незрозуміло з якою метою й ніколи по-справжньому не цікавляться проблемами та бажаннями учнів.

— Слухай, Афііін... А якщо я замовлю нам дві однакові короткі сукні, ти нарешті погодишся піти на багаття в таборі? — жалібно протягнула Софія, кліпаючи не дуже густими віями, нафарбованими коричневою тушшю, що пасувала до її сірих очей, зображаючи найблагальніший погляд і поправляючи за вухо пасмо темно-русявого ідеально випрямленого довгого до куприка волосся.

— Ну вже ні. Радій, що цього разу я взагалі погодилася їхати з вами.

Афіна не була особливо близькою із Софією. Ні, вони дружили, але щось усередині іноді відштовхувало або насторожувало її. Утім, вона часто думала, що просто знову себе накручує.

Але ж інтуїція не бреше...

— Ой, дівчата, Маша заснула! — несподівано сказала Олівія, перериваючи розмову.

Усі троє засміялися.

— Схоже, і вона не витримала цих надзвичайно цікавих копирсань у наших мізках, — сказала Афіна.

Маша була їхньою однокласницею. З Олівією вони непогано ладнали — Олівія взагалі легко знаходила спільну мову майже з усіма.

Софія повернулася до подруги.

— Ой, Олівіє, скажи їй, що їй просто потрібна літня інтрижка! Вона навіть на багаття в таборі ходити не хоче. Ну просто зануда-а-а!

— Ніяка я не зануда. Просто ці посиденьки в натовпі — не моє.

— Ой, навіть не знаю... Щось придумаємо з вашими багаттями. Якщо їх узагалі дозволять цього року.

У цей момент продзвенів дзвоник.

Це був останній урок, і всі радісно виходили зі своїх шкіл, аж поки не потрапляли під зливу. Багато хто вирішив перечекати дощ, а решта, розкривши парасолі, пішли додому.

— Афііін, я не хочу тягнутися під дощем. Може, перечекаємо, як усі? — сумно протягнула Олівія.

Вони жили поруч, тому завжди ходили до школи й додому разом. Дружили вони ще з молодших класів, хоча зовні були цілковитою протилежністю одна одній.

У Афіни були сіро-зелені очі, довгі підкручені вугільно-чорні вії та густі темні брови. Попри це, вона була натуральною блондинкою. Зараз її волосся переливалося красивим світлим блондом, який особливо яскраво сяяв на сонці, хоча колись воно було майже білосніжним. Вона часто згадувала про це з усмішкою. Пухкі рожеві губи, акуратний ніс із легкою горбинкою, через яку вона страшенно комплексувала, тонка талія, маленькі груди та напрочуд бойовий характер — саме такою Афіну знали оточуючі.

— Ну зате не спекотно! А я напою тебе какао. Ходімо-о-о! — сказала Афіна, на ходу потягнувши подругу за руки.