Розділ четвертий

У світлі вогню Тайрен сидів неподалік і щось робив зі шкурою. Здається, зіскрібав із неї залишки м’яса чи жиру невеликим кам’яним інструментом. Його рухи були спокійними, одноманітними й настільки впевненими, ніби він займався цим щовечора від самого народження.
Я тим часом продовжувала терти шкіряний ремінець, яким були зв’язані мої руки, об шорстку стіну. Скребок проходив по шкурі, я рухала руками. Скребок. Ремінець. Ми навіть примудрилися потрапити в один ритм.
У кімнаті панувала майже повна тиша. Лише потріскував вогонь, Тайрен шкреб шкуру, а я старанно знищувала власні «кайдани».
Чудовий вечір. Такого, напевно, не запропонують у жодному готелі.
У якийсь момент Тайрен зупинився, і я теж завмерла. Він підняв голову й подивився в бік маленького отвору в стіні. Надворі вже давно стемніло. Усередину проникав лише холодний нічний вітер, а десь зовні тихо перегукувалися люди.
Я подивилася на нього, але він продовжував дивитися назовні.
— Тайрен? — обережно покликала я.
Хлопець здивовано озирнувся через плече. Здається, він досі не звик до того, що я знаю його ім’я.
— Ти взагалі спати збираєшся? — запитала я й кивнула в бік отвору. — Надворі вже ніч.
Звісно, він нічого не зрозумів, але сенс моїх жестів, схоже, вловив. Мені було байдуже, де і як він спатиме. Головне, щоб пішов кудись подалі.
Лише тепер я згадала, що в бічній кишені рюкзака лежав маленький складаний ніж. Мама змусила мене взяти його перед екскурсією. Сказала, що ним можна зрізати гриби або якісь цікаві рослини, якщо екскурсовод дозволить.
Тоді я ще посміялася й запитала, відколи це стала збирачкою рідкісних трав. Тепер же цей маленький ніж здавався мені справжнім порятунком. Варто було Тайрену заснути або хоча б вийти, і я могла б підповзти до рюкзака, дістати ніж та перерізати ремінці.
Хлопець задумливо подивився на мене, потім на шкуру у своїх руках, після чого несподівано кивнув.
Я ледве стримала усмішку. Невже зрозумів?
Тайрен підвівся, взяв оброблену шкуру й вийшов із кімнати. Я ще кілька секунд дивилася на перегородку, що опустилася за ним.
Він справді пішов. Дива все-таки трапляються.
Я відразу знову взялася за ремінці. За кілька годин шкіра помітно потерлася й розтягнулася. Можливо, мої спроби були не такими марними, як здавалося. Якщо вдасться підчепити пошкоджене місце ножем, я швидко звільню руки.
Добре, що весь вечір я сиділа, притиснувшись спиною до стіни. Тайрен не бачив, чим саме я займалася.
Я нахилилася вперед, намагаючись розгледіти вузли на ногах, і саме в цю мить почула кроки. Піднявши очі, я відразу втиснулася назад у стіну.
Тайрен уже стояв у кімнаті.
Як він увійшов так тихо?
Хлопець помітив мій рух і підозріло примружився. Я зробила найневинніше обличчя, на яке тільки була здатна. Він подивився на мене, потім на стіну за моєю спиною й ступив ближче.
— Навіть не думай.
Тайрен нахилився, намагаючись відсунути мене від стіни, але я притиснулася до неї ще сильніше. Він потягнув мене за плече, а я вперлася ногами в підлогу.
Почалася чергова боротьба, яка виглядала б набагато гідніше, якби мої руки й ноги не були зв’язані. Я брикалася, викручувалася й спробувала вкусити його, коли він нахилився надто близько. Тайрен устиг відсмикнути руку й щось сердито сказав.
— Сам винен! Не лізь до мене!
Він знову потягнув мене вперед, а я опиралася з усіх сил. Коли йдеться про життя і смерть, у людині несподівано відкриваються приховані можливості.
Щоправда, у мені відкрилося не так багато, як хотілося б.
Тайрен усе-таки виявився сильнішим. Він відтягнув мене від стіни й відразу побачив потертий ремінець. Кілька секунд хлопець мовчки розглядав його, потім подивився на мої руки й лише тоді — на мене.
Я відвернулася.
Тайрен важко зітхнув. Не роздратовано й навіть не сердито. Радше як людина, яка вже змирилася з тим, що їй дісталася найпроблемніша полонянка в усьому поселенні.
Він вийшов із кімнати. Майже відразу за перегородкою почулися голоси. Тайрен щось запитав, одна з жінок відповіла, після чого він повернувся з пучком трави, невеликою кам’яною чашею та важким округлим каменем.
Він сів на підлогу й почав розминати листя. Трава поступово перетворювалася на темну вологу кашку. Тайрен час від часу поглядав на мене, а я відповідала йому таким самим підозрілим поглядом.
Невже я схожа на людину, якій не можна довіряти?
Звісно, ні.
Тобто так, я намагалася втекти. Двічі. І зараз майже перетерла ремінці. Але лише тому, що він мене зв’язав і тримав невідомо де. Тож винен усе одно він.
Я важко зітхнула й продовжила спостерігати. Очі поступово злипалися, тіло нило після сьогоднішньої біганини, падінь і постійної боротьби, але я вперто проганяла сонливість.
Тут не можна було розслаблятися ні на хвилину. А раптом це мій останній день? Тоді я хоча б боротимуся до кінця.
Тайрен закінчив розминати траву й поставив кам’яну чашу поруч зі мною. Потім узяв ніж.
Я завмерла.
Справжній ніж. Лезо виглядало кам’яним, але достатньо гострим.
Тайрен підвівся й попрямував до мене. Серце гучно вдарилося об ребра.
От і все. Зараз він переріже мені горло, а потім намаже цією травою й засмажить. Або намаже вже після. Може, це якийсь ритуал.
Тайрен опустився біля мене й простягнув руку з ножем. Я міцно заплющила очі, стиснула зуби й постаралася не дихати.
Минула секунда, потім ще одна. Замість болю я відчула, як ремінець на зап’ястях ослаб.
Я обережно розплющила одне око.
Тайрен перерізав пошкоджену частину ремінця й звільнив мої руки. Я відразу притиснула їх до грудей.
Зап’ястя мали жахливий вигляд. Шкіра почервоніла, місцями була стерта майже до крові, а тонкі подряпини тягнулися навколо обох рук. Багато в чому, звісно, через те, що я кілька годин терла ними об стіну.
Але винен усе одно був Тайрен. Це ж він мене зв’язав.
Хлопець оглянув мої зап’ястя й невдоволено щось пробурмотів.
— Не дивися так. Я не просила мене зв’язувати.
Тайрен узяв трохи трав’яної кашки й обережно наніс її на пошкоджену шкіру. Я різко відсмикнула руку.
— Щипає!
Він перехопив моє зап’ястя й утримав.
— Я сказала, щипає!
Тайрен спокійно продовжив. Спочатку стало неприємно пекти, але через деякий час прохолодна маса справді трохи заспокоїла біль. Закінчивши, він приклав до зап’ясть цілі листки й обмотав їх тонкими смужками тканини або м’якої шкіри.
Я здивовано розглядала пов’язки. Зроблено було досить акуратно, але дякувати йому я, звісно, не збиралася.
Тайрен знову взяв ремінець.
— Ні.
Він подивився на мене.
— Навіть не думай знову мене зв’язувати.
Тайрен щось відповів і обережно обв’язав мої руки поверх пов’язок. Цього разу набагато вільніше.
— Сам винен, — пробурмотіла я. — Відпустив би одразу, нічого цього не сталося б.
Закінчивши з руками, він перевірив ремінці на ногах. Вони не встигли так сильно натерти шкіру, тому Тайрен лише трохи послабив вузли й задоволено кивнув.
Я подивилася на нього.
— Закінчив?
Хлопець підвівся. Я вже приготувалася знову провести всю ніч біля стіни, коли він узяв велику шкуру, що лежала неподалік, розгорнув її й попрямував до мене.
— Що ти ще надумав?
Він накинув шкуру мені на плечі.
— Я не змерзла.
Тайрен обгорнув її навколо мене щільніше.
— Гей, досить. Я не дитина.
Він ніби взагалі не чув моїх заперечень. За кілька секунд я опинилася майже повністю загорнута в шкуру: руки притиснуті до тіла, ноги зв’язані, рухатися практично неможливо.
Справжній згорток. Або немовля.
Тайрен сів поруч, притягнув мене до себе й уклав так, щоб я опинилася притиснута спиною до його грудей.
Я застигла.
— Ти що робиш?
Він не відповів. Лише поправив шкуру й міцніше притримав мене однією рукою поперек живота.
Я відчувала тепло його тіла, рівне дихання й те, як його груди ледь помітно підіймалися за моєю спиною. Через кілька хвилин Тайрен, здається, справді заснув.
Я ж забула не лише про сон. Здається, я взагалі забула, як правильно дихати.
Серце билося так голосно, що він напевно мав його чути. Він був надто близько.
Я обережно поворухнулася, і рука на моєму животі відразу стиснулася сильніше. Тайрен щось сонно пробурмотів і знову затих.
Чудово.
Він не просто вирішив спати поруч. Він використав себе як живий замок, щоб я знову не спробувала втекти.
Я втупилася в темряву.
Треба тікати. Не знаю як і не знаю куди, але залишатися тут було не можна.
Щоправда, спочатку варто було хоча б дочекатися, поки він засне міцніше.