4

Цю ніч я провів у номері Лисички, а зранку, прокинувшись, ми дізналися страхітливу звістку – в Україні розпочалася війна. Новина була настільки приголомшливою, що спершу ніяк не сприймалася моєю свідомістю. Як таке могло статися? Чому і навіщо все це відбувається? Чим завинили перед загарбником звичайні люди, котрі тепер гинуть від ракет та бомб окупанта в своїх мирних містах та селах? Як надалі розвиватимуться події і, що буде з нашою багатостраждальною Батьківщиною?

Та коли розбурхані емоції трохи втихомирилися виникло одне і найголовніше запитання – як найшвидше повернутися додому? Відразу стало зрозумілим, що відлетіти літаком тепер нереально. Зібравшись в номері Мирка, ми дочекалися приїзду Романича і накинулися на нього з проханнями про допомогу у вирішенні цієї проблеми. Приятель якусь мить розмірковував, а потім відповів, що на його думку найкраще буде купити вживаний автомобіль і добиратися до кордону на ньому. Так ми уникнемо багатьох дорожніх незручностей, та збережемо чимало часу. Правда для того щоб все оформити та організувати доведеться витратити кілька годин.

– Та не можу я чекати, – схвильовано вигукнув Мирко, – Там у мене дружина та діти в небезпеці, а я буду тут сидіти склавши руки.

– А що ти пропонуєш? – спробував заспокоїти друга Романич – Сам розумієш, що навіть своєю машиною я не можу ось так зараз вирушити в дорогу. Мушу переговорити зі своїми працедавцями, про все домовитися і випросити у них позачергову відпустку.

– І ти можеш це для нас зробити? – запитую я в приятеля.

– Так, – не задумуючи мовить він і відразу додає. – Тільки мені для цього потрібно трохи часу.

– Рома, а студія сьогодні не зайнята записами? – раптом запитує Лисичка.

– Здається ні, – відповідає чоловік. – Там же монтують наші вчорашні файли.

– Тоді може поки ти все організовуєш ми зробимо ще один запис. Так і час злетить непомітно і ми хоч трішки відволічемося від тривожних думок.

– Думаю це можна влаштувати, – промовляє Романич і зацікавлено запитує. – І що ж ти хочеш заспівати?

– Там побачиш, – коротко кидає жінка.

В студії ми дізнаємося що мала на увазі наша подруга. Лисичка стала до мікрофону і смутним голосом заспівала: «Повіяв вітер степовий, трава ся похилила. Впав в бою стрілець січовий, дівчина затужила». Вже за мить до неї приєднався мій саксофон і скрипка Мирка. Цю композицію ми давненько не грали, та тепер не знадобилося ніяких репетицій щоб все пригадати і виконати досконало. Пісня була пречудова, а в наших душах творилося таке, що її тужливі ритми та слова здавалося зринали з серця кожного з нас.

Допоки Романич організований наш від’їзд, ми зробили ще кілька дублів. На всяк випадок, щоб потім звукорежисеру було з чого вибрати при подальшому монтажі. Він же запевнив нас, що додасть до запису потрібних комп’ютерних ефектів, щоб пісня зазвучала ще колоритніше і сучасніше. Наскільки композиція буде популярною в слухачів чоловік звісно передбачити не міг, та зізнався, що особисто йому вона сподобалася і пообіцяв прислати остаточний варіант, коли той буде готовий.

Надвечір ми нарешті вирушили в дорогу. Романич домовився про короткочасну відпустку і повіз нас на власному авто. Описувати нашу поїздку мабуть не варто, бо ті дріб’язкові незручності, які нас спіткали ніщо в порівнянні з тим, що тепер творилася в Україні. Перетнувши кордон ми практично відразу включилися в посильну підтримку Вітчизні. Повернувшись додому Мирко записався в місцеву територіальну оборону і тепер вартує на блокпостах рідного міста. Його ресторан готує безплатні обіди вимушеним переселенцям і передає продукти бійцям на фронт. В цьому йому неабияк допомагає Романич. Наш диск здобув неабияку популярність, і всі кошти від його продажі ідуть на волонтерство.

Моя і Лисиччина життєві стежини знову розбіглися. Ну як розбіглися, жінка зараз керує моїм невеличким швейним ательє. З початком війни підприємство дещо змінило свій профіль і тепер шиє виключно форми військовим. Я ж подався у військкомат і став добровольцем. Знову довелося згадати навики керуванням танка набуті ще в армії і навіть побувати в запеклому бою. Та про свій вибір я не шкодую і по можливості надзвонюю до коханої. Ми обговорює події що трапилися з нами, морально підтримуємо одне одного і віримо в те, що після нашої перемоги все ж неодмінно будемо разом.