1

Зазвичай головним генератором різноманітних ідей та ініціатором всіляких планів у нашій музичній четвірці був мій друг дитинства Мирко. Природжений організатор він в роки далекої юності власне і став творцем нашого творчого гурту. Тоді хлопець зумів не тільки об’єднати нас в одне ціле, але й знаходив площадки для виступів, котрі приносили і естетичне задоволенні, і певний фінансовий прибуток. Навіть через десятиліття, коли кожен давно вже розбігся своєю життєвою стежиною, він спромігся знову зібрати всіх на весіллі своєї доньки.

На диво тепер ідейним натхненником нового проекту став завше тихий та врівноважений Романич. Старий приятель вже майже шість років мешкав у Німеччині і єдиний з нашої четвірки хто і надалі продовжував займатися музикою. Працював за контрактом у одній звукозаписуючій студії Гамбургу. Бачилися ми тепер нечасто, та спілкування не припинили, регулярно надзвонюючи одне до одного. Востаннє зустрічалися коли Мирко віддавав заміж свою дочку. Тоді ми згадали минулі літа і на прохання молодят зіграли кілька музичних композицій.

Десь через місяць після цієї події до мене друг зателефонував до мене з несподіваною пропозицією. Після традиційних привітань і стислих розповідей про теперішнє життя-буття кожного Романич раптом спантеличив мене дивним запитання:

– Стьопа, а як ти дивишся на те щоб ще трохи разом помузикувати?

– Що ти маєш на увазі? – поцікавився я.

– Є ідея знову зустрітися і записати спільний диск, – відповідає Романич і його голос наче палахкотить ентузіазмом.

– У кого ж з’явилася така ідея? – моєму здивуванню немає меж. Що, що, а про запис диску я ніколи навіть і не мріяв.

– Взагалі така ідея виникла у мене, від враження нашого останнього виступу. Продюсери студії де працюю підтримали цю мою пропозицією. Вони хочуть послухати нас, і якщо сподобається то навіть готові підписати контракт. Тепер справа лиш за вами.

– Але ж це треба буде їхати до тебе, закордон, – розгублено мовлю я.

– Так, та хіба це для тебе така велика проблема?

– Звісно ні, хоча я не розумію кого там може зацікавити наша музика. Ти ж чудово знаєш, що ми виконували в основному весільні та народні пісні. Чим така музика може сподобатися твоїм закордонним продюсерам?

– Повір саме етно- і фолк-музика зараз тут в найбільшому тренді, – весело запевняє мене приятель і додає. – Подумай над цією пропозицією і не барися зі ствердною відповіддю.

Розмова ця відбулася напередодні Нового року і залишила після себе неоднозначні враження в моїй свідомості. Звісно мені було приємно почути таку пропозицію, адже запис у звукозаписуючій студії свого диску для кожного музиканта велике досягнення. Та з іншої сторони я реально дивився на стан речей і чудово розумів, що наш гурт не є професійним і ми вже давненько не брали до рук своїх інструментів. Дві-три композиції виконані на весіллі у доньки Мирка важко було назвати повноцінним виступом.

Вже після новорічних свят до мене зателефонував Мирко і поцікавився як я ставлюся до пропозиції нашого спільного друга. Я відверто висловив йому всі свої сумніви та вагання. Приятель уважно вислухав мою думку, а потім життєрадісно зауважив, що не варто бути таким заядлим песимістом. Мовляв колись в молодості ми і не з таких халеп виплутувалися то ж і тут якось дамо собі раду. Зрештою на випадок невдачі ми нічого не втрачаємо, а от згадати минуле, спробувати ще раз свої сили та знову досягти колишнього успіху і слави було б просто чудесно.

Його слова додали мені впевненості, та остаточно переконала погодитися на цю авантюрну ідею четверта учасниця нашої команди – Людмила. Тоді, в юності, через вогняно-руде волосся ми пестливо називали її Лисичкою. Майже два роки між нами існували доволі близькі стосунки. Та що там близькі, ми палко кохали одне одного і буквально шаленіли від цього почуття. На жаль, через життєві обставини, нам не судилося бути разом. Я необдумано зробив одну велику дурницю, вона не зуміла дати мені змоги пояснити свій вчинок та попрохати вибачення. В результаті майже два десятиліття розлуки коли ми не мали змоги ні бачитися, ні нормально поговорити.

Зустріч на весіллі доньки Мирка дозволила нам вперше за стільки часу відверто порозмовляти. Виявилося, що Лисичка не тримає на мене образи, навпаки вважає що й сама трохи винувата в тому, що між нами все склалося так печально. В особистому житті жінці пощастило значно більше ніж мені. Вона зуміла звити своє затишне домашнє гніздечко. На жаль сімейне благополуччя Люди уже в минулому. Діти повиростали і розбіглися своїми життєвими стежинами, чоловік кілька років помер залишивши її самотньою вдовою.

Розповідь Лисички спонукала мене до рішучих вчинків, адже за ті роки, що промайнули я так і не спромігся облаштувати своє особисте життя. Два невдалі шлюби, з добрий десяток короткотривалих та малозначущих зав’язків з іншими жінками завше закінчувалися однаково – скорим розлученням і моєю одинокістю. Не сумніваюся, що так відбувалося тому, що десь в глибині душі жевріли почуття до жінки, яка стала моїм першим і єдиним коханням.

Доля дала мені можливість виправити помилки минулого і подарувала шанс повернути ту, котру я так безглуздо колись втратив. І я скористався цією можливістю та дарунком долі сповна. Відразу ж запропонував Люді ще раз зустрітися. Вона не відмовилися і наступного дня ми просиділи за бесідою в одній з кав’ярень міста до пізнього вечора. За філіжанкою кави та шоколадним тортом згадували юнацькі часи, наші музичні виступи і потім прогулянки нічними вулицями.