24. Про що говорять сни

Темна бездонна ніч огортає нас з усіх боків, колисає у своїх обіймах... Десь далеко горить багаття, осяваючи небо рожевими відблисками, а тут -  морок, тиша, яку порушує тільки наше прискорене дихання. Я так ясно відчуваю дотик хутряного покривала до оголеної спини, свіжість морозного повітря, бо ще ж тільки самий початок весни... Проте мені зовсім не холодно, бо поруч - таке сильне і гаряче тіло коханого чоловіка. Такий знайомий аромат - шкіри, диму та лаванди - змушує серце завмирати, я ніби падаю в якусь прірву, і це страшно і водночас дуже солодко. Він цілує мене, і я слухняно рухаюся назустріч, готова виконати усі його бажання...

Аж тут полум'я вогнища спалахує сильніше - і я бачу обличчя чоловіка, що схилився наді мною. Він наче чимось і схожий на Ромена - такий само зріст, статура, колір волосся, але риси його зовсім інші - тверді, наче вирізьблені з каменю. І очі, що здається, у цю мить заглядають прямісінько мені в душу - то чужі, незнайомі очі, не мого коханого. Як це сталося, чому він віддав мене іншому, цьому дивному і страшному чоловікові?

Я в паніці починаю відштовхувати його, намагаюся відірвати від своїх плечей чужі, безжалісні руки, кручуся, мов той в'юн на сковорідці... Проте незнайомець набагато сильніший за мене, він тільки посміхається, спостерігаючи за моїми марними спробами звільнитися. А потім знову затуляє мої губи своїми і ще сильніше стискає мене в обіймах. Я відчуваю, що задихаюся, мені лячно і огидно... і разом з тим помимо моєї волі усе тіло здригається від пристрасті - неначе у цю мить я розполовинилася надвоє - і одна моя половинка гине, а друга  - отримує від того насолоду.

Я прокидаюся і схоплююся на мокрій від поту постелі. За розчиненим навстіж вікном - спекотна літня ніч, десь вдалині блискає - певно, буде гроза. Затуляю рота рукою, щоб не подати голосу і не збудити сусідок по кімнаті. Так, цей сон сниться мені вже не вперше, і спочатку я прокидалася з криком і сльозами, аж Джал та Ірая підбігали, сполошені, до мого ліжка. Тепер я вже намагаюся не тривожити їх. Тремтячими руками малюю у повітрі знак, котрий захищає від злих сил, і шепочу заклинання, що його придумала сама.

Я досі цим займаюся - тихцем вигадую власні ритуали і замовляння, і хоча всі викладачі в один голос стверджують, що цього робити в жодному разі не можна - та що, як традиційні засоби у мене працювати навідріз відмовляються? Можливо, то я така неправильна, але жодне, навіть найелементарніше заклинання із навчальної програми я так і не змогла привести в дію. Але ж потрібно виконувати завдання викладачів, отримувати якісь результати, тому я тишком-нишком практикую власну "творчість". Звісно, про це не знає жодна жива душа, я нікому не відкриваю своєї таємниці.

Звідки те почалося? Мабуть, з того дня, коли я виготовила свій магічний браслет. Поєднуючи камені, я шепотіла слова, що невідомо звідки приходили в мою голову. "Я все можу" - один камінь, "я сильна" - другий, "світ підкоряється мені" - і так з кожною частинкою, що збиралися в єдине ціле, створюючи  талісман, я відчувала як ростуть і зміцнюються мої сила й упевненість. Я перестала бути тією невдахою, котра, здавалося, боялася власної тіні та з острахом дивилася у майбутнє.

Але хоча я змогла подолати деякі свої проблеми,  проти інших виявилася безсилою. Зокрема, ці нічні жахіття продовжували турбувати мене, незважаючи на всі мої знаки, замовляння та обереги. Іноді я просто боялася засинати, лежала в темряві і дивилась у стелю всеньку ніч, відганяючи сон як тільки могла, але перед світанком все одно поринала у забуття - і тоді приходило знову це моторошне видіння. Я нікому не розповідала про нього, бо мені було соромно. Тільки раз відкрилася Іраї, яка в нас була фахівцем зі снів та всього,  що з ними було пов'язане - але й їй я не розповіла своє жахіття повністю, сказала тільки, що бачу якогось дивного чоловіка, котрий дивиться мені в очі і сміється.

 - То демон Арх, - зробила впевнений висновок Ірая, - кажуть, він може приходити у сни і забирати в людей  життєву силу. Як його побачиш, треба сказати: "Цур тобі, пек, забирайся від мене туди, де люди не ходять, де собаки не гавкають, де ворон не кряче - там твоє місце! А мене облиш!"

Я запам'ятала ці слова, але варто було повернутися страшному видінню - і вони вилітали з моєї голови, як і будь-які інші. Я взагалі не могла нічого ні промовити, ні навіть подумати. А вже прокинувшись, повторювала знову і знову всі відомі формули відлякування демонів - та мало що могло допомогти, коли сам сон уже скінчився...

***

Вранці Ірая поглянула на мене стурбовано:

 - Ти знову бачила той сон?

 - А що, я настільки погано виглядаю? - відповіла я питанням на запитання.

 - Та трохи кепсько... Може, тобі порадитися з кимось із викладачів? Наприклад, з пані Іскрою...

Але я тільки похитала головою. Соромно було навіть подумати, що хтось із магів зазирне у мою свідомість і  побачить те, що мені снилося. Краще вже й далі намагатися самій знайти вихід із ситуації.

Якби Ромен був близько, я могла б поговорити з ним. Але в листі такого не напишеш. Я вже отримала від нього кілька звісток, і  сама відповіла на них, та це були ввічливі і не дуже емоційні послання, де хіба що традиційне "кохаю" та "цілую" наприкінці могли посвідчити, що це листування двох закоханих, а не просто хороших друзів. 

Вент? Я скоріше дозволила б відрубати  собі голову, ніж  наважилась би розповісти йому всю цю історію. 

От так і виходило, що мала тримати все в собі.

Але Ірая не вгамовувалась.

 - Тоді давай так, - мовила вона. - Я можу спробувати дати тобі відповідь з глибини.

 - Як це, "з глибини"? - здивувалася я. - Вперше про таке чую...

 -  Ну я ж казала, що можу бачити сни на замовлення. Тільки для цього треба відповідним чином підготуватися. Ввечері я ляжу спати, а ти будеш сидіти біля мене і спостерігати за всім, що відбуватиметься. Якщо я щось говоритиму - записуй. Можеш задавати питання. Тільки стежитимеш, щоб я в трансі нікуди не пішла. Якщо виникнуть якісь сумніви - буди мене негайно, добре?