22. Сновида та жива богиня

Коли мене, нарешті, випустили з "холодної", пані Іскра повернула мені  корону та веліла зібрати свої речі.  Як і обіцяла, вона перевела мене до іншої кімнати. Скажу чесно, я йшла туди з завмиранням серця, бо не очікувала від майбутніх сусідок нічого хорошого.

Нова кімната була такою ж аскетичною, як і  та, де я мешкала раніше. Але була в ній особливість - на стінах висіли чудернацькі картини.  Я такого ще не бачила - квіти, птахи, дивовижні люди, схожі на янголів - усе це перепліталося між собою, створювало неймовірні візерунки.

За столом сиділа дівчина у синій сукні, з рудувато-каштановим волоссям, що хвилями спадало їй на плечі. Вона старанно щось писала у зошиті. Її сусідка, маленького зросту, з гладенько зачесаним темним волоссям та дуже правильними, витонченими, мов у фарфорової ляльки, рисами обличчя, сиділа на ліжку в молитовній позі, склавши перед собою руки. "Медитує", - подумала я.

Дівчина за столом підвела голову і з цікавістю оглянула мене.

 - Це ти та сама Даян? - спитала вона. - Що підсмалила коси Мюріел?

 - Ну, припустімо, це так, - підійшовши до вільного ліжка, я поклала на нього свої пожитки.

Друга дівчина навіть не поворухнулася при моїй появі, сиділа так само непорушно, з застиглим поглядом.

 - Що ж, будеш жити з нами, - привітно мовила руденька. - Я - Ірая, а її, - вона кивнула на свою сусідку, - звуть Джал. Не дивуйся, що вона так сидить, це її щоденний ритуал. Підключається до якихось небесних сфер. Вона - жива богиня.

Я кілька разів кліпнула очима. Здається, цього разу мені пощастило потрапити в дещо незвичайну компанію.

 - А що це  означає? - поцікавилася я.

 - Ну,  вона родом із Землі пісків . А там у них є такий звичай - місцеві жерці обирають маленьку дівчинку і призначають її живою богинею. Вона живе в палаці, нічого не робить сама, все виконують за неї прислужники, навіть годують і одягають. Уяви, їй не можна ставати ногами на землю - богиню носять на руках. Усі їй поклоняються, приносять дарунки. Приходить зі своїми проблемами, і богиня дає корисні поради. А потім, як дівчинка виростає, то на її місце обирають іншу, а вона перестає бути богинею.

 - Як цікаво, - сказала я. - То тепер Джал замість богині вирішила стати чародійкою?

 - Десь так, - погодилася Ірая. - Не звичайною ж людиною їй бути...

 - А ти звідки родом?

 - Я - з Землі дощу, - охоче відповіла Ірая. - Вірніше, з  Райгороду.

 - О, то ми земляки! - я дійсно зраділа цьому. - Мій батько живе в Райгороді!

 - Справді? - здивувалася Ірая. - То це чудово, що тебе до нас підселили. Бо нас із Джал в університеті вважають трохи несповна розуму. Ніхто не хотів скласти нам компанію.

 - Ну й даремно, - сказала я. - Мені вже у вас подобається. А хто малював ці картини?

 - Це мої роботи, - скромно потупилася Ірая. - А взагалі я сновида.

 - Як це?

 - Ну, можу бачити сни про майбутнє, і взагалі... Можу загадати щось - і воно мені насниться. Можу уві сні отримати відповідь на якесь запитання.

 - Це, мабуть, дуже цікаво, - зауважила я.

 - Еге, тільки от я можу уві сні ходити. Очі відкриті, але нічого не бачу і не пам'ятаю. Йду собі, поки мене не спіймають і назад не приведуть... Тому мене й називають дивною. І Джал так само. Вона досі вважає себе богинею, вимагає до себе відповідного ставлення. Ну, ти зараз побачиш. Дивися, прокидається!

Вона кивнула у бік сусіднього ліжка. Джал заворушилася, змінила позу, її великі чорні очі серйозно глипнули на мене.

 - Ірає, хто ця дівчина? - велично спитала Джал, вказуючи в мій бік пальцем.

 - Це наша нова сусідка, Даян її звуть. Вона моя землячка.

 - Принесіть, мені, будь ласка. води, -  сказала Джал. - Страшенно хочеться пити.

 - Так ось на столі стоїть глечик, візьми та й напийся, - посміхнулася Ірая.

 - Ти вже з нього пила, а мені не можна допивати чи доїдати за кимось...

 - Тоді доведеться тобі самій іти по воду, Джал, - Ірая була непохитна. - Бо іншого напою у нас немає.

 - Але я не можу ходити бо воду, мені не пристало...

 - Значить, будеш відчувати спрагу, - резюмувала Ірая.

Причому в її голосі не було жодної нотки роздратування чи насмішки, вона говорила лагідно і турботливо, мов з малою дитиною.

Джал глибоко зітхнула, встала з ліжка, підійшла до столу.

 - А де мій кухоль? - спитала вона.

 - Он, на поличці, - кивнула Ірая.

Дівчина піднялася навшпиньки, дістала звідти глиняний кухоль, налила з гличика води та, скривившись, випила.

 - От так завжди, вибирає з двох зол менше, бо йти по воду для неї ще неприпустиміше, ніж пити з чужого посуду, - пояснила мені Ірая. - До речі, дівчатка, вам не здається, що ми запізнюємося на навчання?

***

Першим заняттям у нас того дня була лекція в пані Іволги. Цього разу вона була спільною для дівчат і хлопців. Ми з Іраєю та Джал зайняли вільні місця у задньому ряду. Ковзнувши поглядом по ученицях, що сиділи попереду, я помітила Мюрі, закутану в шовкову хустку. Вона з ненавистю поглянула на мене, та потім сіла рівно, всім своїм виглядом демонструючи презирство.

На відміну від них з Беатою, решта учнів, побачивши мене, відразу пожвавилась. Дехто з дівчат зразу ж підбіг до нашого столу, немовби бажаючи задати запитання по темі заняття, а насправді, аби уважно мене роздивитися. До  цього часу я була в групі непомітною сірою мишкою, тепер же мимоволі опинилася в центрі уваги. Навіть хлопці зацікавлено поглядали в наш бік. Але я не особливо тому всьому раділа, тож зробила вигляд, що повністю заглибилася у читання підручника, а  їхні погляди мене не обходять.

Пані Іволга, як завжди, впурхнула до класу легкою та жвавою ходою, стала на свій ослінчик за кафедрою та відразу ж звернулася до нас:

 - Вітаю, славне товариство! А чи знаєте ви, чому сьогодні ми зібралися в такій численній компанії?

 - Мабуть, щоб попрактикуватися в любовній магії! - викрикнув хтось із гурту хлопців.