17. Я дізнаюся ще дещо про себе

Цієї ночі мені наснився страшний сон. Начебто я вагітна, і от-от маю народжувати. Причому сон був настільки реалістичним, що я прямо-таки підскочила на ліжку і взялася обмацувати свій живіт. Було ще темно, у своїх постелях тихо сопіли дівчата.

"Ну й насниться таке", - подумала я і знову вляглася, та сон уже не йшов.  До голови полізли думки одна неприємніша від другої - а що, як наша єдина ніч із Роменом призвела до таких неприємних наслідків? Я прислухалася до себе, намагаючись вловити які-небудь ознаки нездужання, але наче нічого не боліло, не нудило, солоних огірків не хотілося... Хоча минуло всього кілька днів, а  раптом завтра чи післязавтра я все те відчую? Як я тоді буду навчатися? Так я й прокрутилася на жорсткому матраці, набитому соломою, до самого ранку.

Коли ж піднялася, то Мюріел зловтішно сказала:

 - Щось  ти, Даян, кепсько виглядаєш... Такі синці під очима... Чи це нерозділене кохання так  тебе засмучує?

І вони з Беатою весело розреготались.

***

Перша лекція у нас знову була загальною. Проводила її пані Іскра, і це було заняття з природничих наук. Викладачка розповідала про світобудову,  про наш Всесвіт, зорі і планети, і я слухала з великою цікавістю, навіть мої нічні страхи відійшли на задній план. Я зловила себе на думці, що трохи заздрю пані Іскрі - вона знала стільки цікавого, вміла донести ці знання до слухачів легко і невимушено, так що у всіх аж очі горіли від захвату. От би й мені бути такою розумною та впевненою у собі, як ця жінка - думала я. І час, відведений на її лекцію, збіг, на мою думку, занадто швидко.

Після перерви  хлопців та дівчат знову розділили. Нас забрала ще одна викладачка, яка відрекомендувалася пані Мальвою. Це була вже немолода повнява жінка з сивим волоссям та лагідними блакитними очима. Говорила вона розважливо, тихо, та й не мала потреби підвищувати на когось голос, бо всі й так слухали, затамувавши подих. Пані Мальва була цілителькою, і ось тут, нарешті, ми вперше дізналися  про деякі речі, які змогли б нам знадобитися у реальному житті. Щоправда, я те все й так знала, завдяки бабусі.

Коли лекція скінчилася, пані Мальва повідомила, що наступне заняття у нас буде практичним.  Ми мали вирушити до університетського саду та попрацювати на ділянках, де росли лікарські рослини. І от знову я побачила на обличчях більшої частини дівчат подив і розгубленість. Як це? Їх -  шляхтянок чи дочок багатіїв , які жодного разу не тримали у руках щось важче, аніж голка з ниткою чи спиці для плетіння - змушуватимуть грабатися в землі? Але ж від цього  білі руки  можуть загрубіти, а під нігті наб'ється бруд... З сумом та гидливістю мої коліжанки брали до рук лопати та відра, але ніхто не відмовлявся, бо усі добре пам'ятали застереження пана Ворона про те, що з сотні нас має лишитися всього двадцять п'ять.

Мабуть, я була чи не єдиною, кому  робота в саду принесла справжнє задоволення. Так чудово було після затяжної зими вдихати аромат теплої землі, відчувати на своєму обличчі легкий вітерець, бачити. як завжди низька пелена хмар раптом піднялася догори і стала ніжно-сріблястою, майже прозорою. Ще кілька днів - і дерева та кущі вкриються  зеленавою імлою, а потім і  дружно зашумлять молоді листочки, земля закучерявиться травою. Розквітнуть кульбабки, які навіть крізь хмари дивом відчували рух Сонця та повертали за ним свої голівки. Дружно щебетали пташки, а  у саду вже розплющилися очка первоцвітів - саме навколо них я й зрихлювала землю, вириваючи бур'яни, насолоджуючись  ніжним ароматом.

Коли час, відведений для заняття, закінчився, і решта учениць з полегшенням  покидали свої знаряддя праці і розбіглися хто куди, я нікуди не поспішала. Допомогла пані Мальві зібрати сапки, граблі та лопати і віднести їх до комірчини. Після чого вона почала розпитувати мене, звідки я так гарно знаю різні рослини та де навчилася працювати коло землі. Я розповіла, що виросла у селі, а бабуся моя була травницею, що викликало у пані Мальви неабиякий інтерес.

Вона покликала мене до своєї кімнатки у новому корпусі, де знаходився медичний факультет. Саме тут пані Мальва й працювала. Наливши мені запашного чаю та пригостивши домашнім печивом, почала розпитувати про мою родину, про те, що я знаю та вмію. Довідавшися, що мій батько - той самий  доктор Дерек із Райгорода ( таке він собі узяв ім'я, відмовившися від королівського титулу), пані Мальва неабияк здивувалася.

 - Дитя моє, у вас неабиякі здібності до медицини! - заявила вона. - Ще й така прекрасна спадковість... Для чого ви подалися вчитися магії? Через те, що цей фах вважається настільки престижним?

 - Я не знаю, - чесно відповіла я. - Просто мені дуже-дуже захотілося. Неначе щось вело і тягнуло прямо сюди.

 - Ну що ж, таке буває, - мовила викладачка. - Головне, потім не розчаруватися у зробленому виборі. Але, якщо раптом щось піде не так - пам'ятай, я завжди тебе прийму з великим задоволенням. Не вийде стати магом - будеш гарним лікарем.

 - Я б воліла знати і вміти й те, й інше, і ще багато різних речей, - зізналася я. - Мені взагалі іноді здається, що я б хотіла осягнути розумом увесь світ, розібратись у тому, як він влаштований, хто чи що ним керує... Хоча я й знаю, що це зробити неможливо.

 - Немає нічого неможливого, - посміхнулася пані Мальва. - І твоє бажання є цілком природнім. Ну, все, що знаю і вмію, я намагатимуся тобі передати, а  ти вже дивися, що знадобиться тобі в майбутньому, до чого матимеш покликання...

 - А я ще хотіла щось запитати. - відважилася я, розуміючи, що більше ні до кого не зможу звернутися з таким делікатним проханням. - Скажіть, будь ласка, а як можна визначити, коли жінка чекає дитину?

Пані Мальва зовсім не здивувалася.

 - Ти питаєш в загальному, чи про якусь конкретну людину? - уточнила вона.