16. Ясно хіба те, що нічого не ясно

Ми сиділи у величезній класній кімнаті в центральному корпусі Повітряного замку. Підлога тут амфітеатром спускалася від стін до центру, а щоб побачити стелю, розписану старовинними фресками, потрібно було високо задирати голову. Підлога, стіни - усе кам'яне, тож навіть попри те, що надворі вже вступила в свої права весна, в приміщенні було холодно, мов у льоху. Тож учні понатягували на себе весь теплий одяг, який мали.  А от наш викладач, здається, холоду не відчував зовсім. Він був ніби живим унаочненням  образу чаклуна, яким їх зображували в казках та оповідках - худий, одягнений у якусь темну безформну хламиду, з розкудланою чорною бородою і несамовитим поглядом.  Звали його пан Ворон.

Дівчата, що тихенько шепотілися поряд зі мною ( а класна кімната, як і їдальня, тут також була розділена на дві половини - чоловічу та жіночу), одноголосно визнали пана Ворона "цікавим і романтичним". Хоча, як на мене, менш романтичну особу, аніж він, ще треба було пошукати. Особливо зараз, коли він грізним голосом  запевняв, що більшій частині учнів, які тут зібралися, насправді в Рейдамарі робити нічого.

 - Бо наші люди є темні й забобонні, - бубонів він, - і як захворіють - то не йдуть до лікаря, а тягнуть болящого до знахаря. Коли потребують слушної поради - то замість того, щоб звернутися до філософа - сунуть до ворожки. Як мають тяжбу з ворогом - не шукають правника... ні, біжать до відьми, аби вона на недруга пристріт навела. От і процвітають різні шарлатани та шахраї, які не мають права називати себе магами!

За цими словами він так гепнув кулаком по кафедрі, що та аж ходором заходила. По аудиторії пройшов ледве чутний гомін і зразу стих.

 - Ваші батьки, - пан Ворон навмання ткнув пальцем у групу учнів прямо перед собою, - певно, мріють мати в родині власного чародія, котрий зможе вирішити усі їхні проблеми - отак змахне чарівною паличкою - і поле відразу почне давати урожай, вдвічі більший, ніж у сусідів, у крамниці не буде відбою від покупців, а всі діти вигідно пошлюбляться. Заради здійсненя цих далекоглядних планів вони навіть готові розв'язати свої товсті калитки та викласти купу грошенят за ваше навчання! Незважаючи на те, чи є щось у нащадка в голові, чи природа його, на жаль, обділила...

Мені було нудно, і я роздивлялася аудиторію, спиняючись поглядом на окремих обличчях. Якась дівчина поклала підборіддя на сплетені руки і куняла, дві інші тишком-нишком хвалилися одна перед одною коштовними перснями, четверта полірувала пилочкою свої нігті.

 - Можу вас запевнити, - проголошував тим часом з кафедри пан Ворон. - Із цієї сотні хлопців та дівчат, що сидять зараз переді мною, чверть залишить університет уже після першого семестру, тому що виявиться геть тупою і до жодних наук не придатною... Ще чверть протягом першого та другого року навчання переведеться на інші факультети, бо хоч і будуть ці учні в цілому не дурними, проте здібностей до магії у них кіт наплакав. А третій чверті  хоч і вдасться опанувати увесь курс навчання, та на головному іспиті ці молоді люди проваляться. І якщо із вашої сотні двадцять п'ять щасливчиків через три роки отримають звання магістра магічних наук, то я буду дуже і дуже задоволений!

***

Після першої лекції, під час якої пан Ворон  змалював нам наші сумні перспективи, учнівський гурт несподівано розділили та повідомили, що наступне заняття проводитиметься окремо для хлопців та для дівчат. Нас, представниць слабкої статі, виявилося всього тридцять. Викладачка, що відрекомендувалася як пані Іволга, забрала нас і повела до меншої класної кімнати, повідомивши, що будемо ми вчитися жіночій магії, до якої чоловікам зась.

Моїх сусідок ця новина вельми потішила.  У них аж очі засяяли, так вони сподівалися на те, що зараз їм покажуть, як робити справжні чудеса. Проте дівчат чекало жорстоке розчарування.

Тому що пані Іволга почала вбивати в наші голови  різні повчальні речі про роль жінки у суспільстві та її високе покликання. Була вона невеличкого зросту, тож, щоб виглядати більш поважною, підставила собі під ноги ослінчик. Інакше б її  тендітна голівка  ледве виднілася з-за кафедри.  На ній  була приталена згори та розширена донизу довга сукня смарагдового кольору, оздоблена по краю хутром, на грудях - бурштинове намисто такого ж кольору, як і пишне, красиво вкладене волосся.

 - У вас, любі панни, - почала вона свою розповідь, уважно оглядаючи нашу нечисленну компанію, - буде надзвичайно важлива місія. Більше того, ви - обрані! Можете пишатися тим!

Мої однокашниці відразу піднеслися духом, який після лекції пана Ворона був у них дещо занепав. Підняли високо голови, розправили плечі. Втім, мене це не стосувалося. Я зразу відчула у словах викладачки якийсь підвох, тож не стала тішити себе марнославством.

 - Хто може мені сказати, - пані Іволга повела очима по рядах дівчат, що сиділи рівнесенько, віддано пасучи її очима, - яке головне призначення кожної жінки?

 - Бути гарною дружиною, - пискнула мініатюрна брюнеточка, яка сиділа найближче до викладачки, під самою кафедрою.

 - Що ж, ви недалеко від істини, - пані Іволга вкрадливо посміхнулася. - Але ще важливіше жіноче завдання, вагомішого за яке просто не існує - народжувати дітей! Чи всі згідні зі мною?

Учениці дружно закивали. Тим часом пані Іволга продовжувала розвивати свою думку:

 - У прадавні часи, любі мої, кожна жінка народжувала багато дітей - вісім, десять, а то й дванадцять. Щоправда, багато з них помирали, не доживаючи до дорослого віку. Та ті, котрим пощастило вижити, були сильними і витривалими, найбільше пристосованими до життя. Згодом, з розвитком науки і медицини, відпала потреба у такому численному потомстві. Адже всі, чи майже всі дітлахи залишалися жити, хоча часом вони й були кволими і хворобливими. Та й міста тоді були перенаселеними, тож вважалося найбільш прийнятним мати одного-двох дітей. Але зараз ситуація геть інша. Людство потихеньку вимирає, дорогі мої. Вже багато поколінь, протягом яких не діяв природній відбір, давали потомство,  погано пристосоване до життя. Той кривий, той глухий, той недорікуватий... Хоча зараз наші Хранителі поновили такі умови, за яких кожна людина має сама боротися за виживання, внаслідок чого зміцнюється здоров'я та нащадкам передаються лише найкращі якості - проте нащадків цих катастрофічно мало! Жінки виявляються нездатними народжувати багато дітей. Так само, як і їхні предки, вагітніють раз чи два за життя, а це катастрофічно мало! Ми, викладачі Рейдамару, розробили план щодо покращення народжуваності - до нього входить і роз'яснювальна робота з жіноцтвом, і спеціальне лікування, про яке ми говоритимемо згодом, а також , власне, супровід кожної вагітності, допомога при пологах, правильний догляд за немовлятами. В ідеалі, жінка має народжувати дитину щотри роки. Отже, якщо взяти період з шістнадцяти років і до сорока шести, то це буде якраз тридцять років, за котрі можна збільшити чисельність населення на десять чоловік...