3. ... і трохи роздумів перед сном

У містечку якраз відбувався черговий ярмарок. Тож усі придорожні заклади, де можна було б заночувати, були переповнені людьми. У двох шинках нас навіть на поріг не пустили, нарешті, у третьому господар змилостивився.

- Не найкращий час ви, панове, обрали собі для мандрівки, - пробурчав він. - Усе зайнято,  хіба на підлозі вас класти?

До нього підійшла висока чорноволоса жінка, певно, дружина, і щось прошепотіла на вухо. Він згідно кивнув, а тоді знову звернувся до нас з Роменом:

 - Втім, є одна кімнатка на горищі... Там, правда, зі зручностями не дуже, але вибирати не доводиться. вірно?

Побачивши, що новина нас потішила, він заломив таку ціну, що важко було уявити, скільки ж  могла натомість коштувати кімната "зі зручностями". Також окрему плату виставили за утримання коней у стайні. Але вибирати дійсно не було з чого - надворі вже зовсім стемніло, а ночувати під відкритим небом, поряд із безхатьками та волоцюгами, не хотілося.  Тож ми подивилися на відведену нам комірчину ( бо то була  таки комірчина, яку, скоріше за все, здогадлива дружина шинкаря веліла переобладнати під житлове помешкання тільки сьогодні), скептично перезирнулися, але сперечатися з господарем не стали, а пішли вечеряти.

У  великому залі було людно, гамірно, під довгим столом, єдиним для усіх відвідувачів, вовтузилися собаки. Так, після Столиці провінційне містечко справляло не дуже вигідне враження. Ми присіли за самим краєчком столу, де було вільне місце. Дівчина в заляпаному фартусі принесла холодну ячмінну кашу зі шкварками та тушковану капусту.

 - Завтра нам треба буде виїхати якомога раніше. - прошепотів мені Ромен. - А то он ті двоє на протилежному краю столу очей з нас не зводять. І мені щось їхня увага не дуже до душі.

Я скосила очі  у вказаному напрямку, роблячи вигляд, що зайнята їжею.  Певно, Ромен мав на увазі двох непримітних чоловіків, одягнутих, як звичайні містяни, котрі, на відміну від своїх сусідів, що голосно балакали і емоційно обговорювали сьогоднішній виторг, сиділи тихо та чемно, нікого не зачіпали, але, справді, час від часу поглядали у наш бік. Втім, їхні обличчя були мені зовсім незнайомі. І все ж, не виключено, що ці люди якимось чином знали, хто ми є, і тепер за нами стежили.

 - Може, це просто випадковий збіг, - одними губами промовила я. - Але мені їхні фізіономії також не подобаються...

 -  Головне, щоб вони не запідозрили, що ми їх помітили. Ось дівка несе пиво, бери смакуй, і  дивися веселіше.

- Але я не люблю пива...

 - Ну, якщо вже  перебралася чоловіком, то мусиш любити, чи принаймні, робити такий вигляд....

*******

У  залі ми надовго не затрималися -  відразу, як закінчили вечеряти, взяли у господаря пару свічок та піднялися нагору до своєї "шпаківні" ( як влучно назвав цю кімнатку під самим дахом Ромен). Вона заледве мала  три кроки в ширину і ненабагато більше - у довжину, і  помістилися в ній  лише невелике ліжко з набитим сіном матрацом, старий дерев'яний стіл та розхитаний ослін. Тут навіть стеля йшла під ухилом, так що, заходячи, довелося нахиляти голову, аби не зачепити дерев'яні крокви. Але було досить тепло і порівняно затишно.

Ромен поставив свічку на стіл, сам сів на лавку, дістав зі своєї торбини книгу, про яку я вже встигла забути, та письмове приладдя.

 - Ти лягай, а я ще трохи попрацюю, - сказав він.

Але мені не хотілося спати.

 - Ромене, а ти можеш трішки розповісти про університет? - спитала я. - Там дуже складно вчитися? І взагалі, раптом мене не візьмуть, що тоді робити?

 - Раз батько написав рекомендацію - то візьмуть. Гроші, щоб заплатити за навчання, у нас також є.  А щодо того, чи складно вчитися - сама побачиш. Скажімо так, це не зовсім просто. Але в тебе все має вийти.

 - А скільки там вчаться?

 - Два з половиною роки, а потім ще півроку студенти подорожують разом зі своїм куратором, то свого роду практика. Після чого ще потрібно пройти випускне випробування.

 - І навчаються всі разом - дівчата з хлопцями? - не вгавала я.

 - Раніше, ще кілька десятиліть тому, були окремі факультети для представників кожної статі. А нині порядки стали простішими - то вже лекції проводять спільні, адже самим викладачам це зручніше. Але все одно є спеціальні дисципліни, які викладають тільки хлопцям, і,так само, дівчата мають свою спеціалізацію.

Він вмочив перо у каламар з чорнилом, певно, гадаючи, що я вже дізналася все, що хотіла, і більше не турбуватиму його.

Я вмостилася на мулькому матраці, намагаючись лягти так, щоб зайняти якомога менше місця. Потім узяла свій плащ, згорнула його і, немовби символічний кордон, поклала уздовж ліжка.

 - Оце буде твоя половина, а це - моя...

Ромен підняв голову від свого літопису, на його губах  промайнула легка посмішка.

 - Добре, - погодився він і продовжив писати.

Але мене вираз його обличчя зачепив за живе.

 - Ти, як завжди, смієшся з мене, - ображено промовила я.

 - Навіть і не думав про це.

 - Не сприймаєш жодних моїх слів всерйоз...

 - Навпаки, я сама зосередженість. - він почухав носа кінчиком пера і уважно подивився на мене. - Що ти ще хочеш мені сказати?

-Те, що ти ставишся до мене, як до нерозумної дитини, а я вже доросла! Моя мама, наприклад,  коли була в такому віці, як я, уже народила мене...

 - Це не вельми переконливий аргумент, - відповів Ромен незворушним голосом. - Спробуй-но придумати щось краще...

Я ображено пирхнула, відвернулася до стіни і накрилась ліжником з головою. А потім навіть незчулася, як провалилась у глибокий сон.

Коли прокинулася, за маленьким гратованим віконцем було ще темно. Від свічки залишився недогарок, що ледь-ледь осявав кімнатку мерехтливим світлом. А Ромен все ще сидів за столом спиною до ліжка.