Епілог

Іноді я думаю, що це була помилка — залишати його там. Але я знаю Фелонса: він був такою людиною, що придушив би мене, якби я його воскресив. Уже минуло декілька місяців із того моменту. І, на щастя, він мав рацію – його люди пішли за мною, коли дізналися про смерть свого Фанхгоми.

Я не залишав престол собі, бо не бачу сенсу. Для мене політика – це надто важке діло, але маю дуже добру знайому, яка завжди була на боці Фелонса, хоча сама родом з Вранделштаху. Вона зібрала досить міцну армію. До цього займалася навчанням солдатів елітного рівня, і завдяки цьому змогла перебити Сенджівську потвору. Не всю (на жаль), але більшість. Інших ми взяли у полон: таких, як того дурня, що корону встиг надіти й уже думав землями керувати.

Але я досі дуже важлива людина у світі, бо на моїх плечах лежить тепер не просто відновлення міст Ельфензана, а ще й Бранфішану. Завтра ми з Іноною проведемо свято Фелонса та Валорії – «Повітряний танець морів». Сподіваюся, що вони побачать цю красу.

Інона заради цього зробила на цілий день безкоштовним будь-який транспорт, щоб люди могли дістатися Езімвульского моря, на якому все й буде відбуватися. Тож, сподіваюся, це свято запам’ятає кожен присутній.

З цікавого: багато громадян просять збудувати пам’ятник на руїнах минулої резиденції Фелонса, який буде створено з тих самих залишків резиденції, але в кольорах Морів та Океанів. Загалом, планів дуже дуже багато, тому працювати треба не покладаючи рук, чим я й займаюся вже з моменту повалення клану Сенджо.

Спочивай, мій дорогий друже Фелонсе.

Колись ми ще зустрінемося.