Повітряна куля проти штату Каліфорнія

Він дивився зачаровано на далеке світло мов би нічний метелик. Він був такий чарівний і здавалося, підсвідомо питав його, чому він такий самотній. У цей час доби вікна будинків були повні темряви, але не тут. Цей будинок був особливим, точніше, йому судилося стати таким і жодна магія не порушить його долю, що мов павутиння все більше і більше обкручувала його яскраві джерела штучного світла.

Це була звичайна ніч, як будь-яка інша. Дрібні хмаринки намагались протистояти зіркам, які настійливо світили. Рідкі птахи співали про те, що має статися і чого не уникнути. Тиха прохолода прокрадалась крізь одяг, намагаючись проникнути в плоть, але навіть ніч здавалась світлою порівняно з думками, що лунали в повітрі.

Чоловік у капюшоні йшов все швидше й швидше до будинку, який в його очах був чимось, що може зникнути і тому це треба брати тут і зараз. Він підбіг до дверей та потягнув за ручку, але вони були закриті, тоді він розігнався і виставивши лікоть з плечем вперед увірвався в дім через вікно, яке розлетілося на щіпки. У цей момент сім'я, що святкувала повернення батька з поїздки, ринула з кухні прямо до епіцентру звуку. Люди не могли зрозуміти, як, хто і чому вторгнувся в їх спокійний, звичайний порядок життя, але вони без коливань побігли в сторону шуму, вважаючи, що можливо, комусь потрібна допомога.

Забігши до вітальні, вони побачили чоловіка, що підіймався та тримав в руці ніж. Дрібні шматочки скла сипалися з його одягу, обсипаючи підлогу новими мерзенними візерунками. Те, що відбувалося, м'яко вписувалося в тихий снігопад, який своєрідною красою неприродньо привертав увагу стомлених очей.

Алкоголь випитий батьками миттєво зник не залишивши навіть сліду. Вони схопили дітей і побігли вгору перестрибуючи по кілька сходинок за раз. Крики й сльози лунали дорогою по крутих сходах, залишаючи за собою неповторний запах страху, який відразу відчув чоловік з ножем. Ці багаті, задоволені життям люди завжди жили в достатку. Їхня повсякденність була схожою на рекламу молока, але через мить почала перетворюватися на сюжет новин, перед якими просять прибрати дітей від екранів. У глибині душі всі вони розуміли, що це кінець, що сьогодні вони помруть, але звірині інстинкти не давали їм змоги здатися, і вони намагались врятувати як себе, так і своє потомство, своїх дітей.

З дітьми на руках чоловік і жінка вибігли на другий поверх. Вони зачинилися в одній з кімнат і почали викликати поліцію, яка вже була в дорозі. Хтось із сусідів почув дивні звуки і викликав правоохоронців, які повільно, через сильний сніг, їхали на допомогу тим, чиї двері були напіврозбиті нестримними ударами гострого леза. Ціною своєї гостроти знаряддя вбивства знову й знову врізалося у дерев'яну плоть дверей, які вже піддавалися і тріщали при кожному дотику до них.

Двері розвалювалися, диван, що був притиснутий до дверей, став лише секундною перепоною для скаженої людини, обличчя якої від ударів і навантаження стало ще жахливішим, навіть божевільнішим. У цей момент на вулиці пролунали характерні звуки поліцейських машин, які швидко паркувалися біля будинку. Ніж на секунду застиг у повітрі, повільно гойдаючись в міцній руці. Але, на жаль, вибір уже був зроблений, ще давно, коли світло з вікон проникло в його темряву, завернуту в плоть, яка не змогла пробачити їй цю зухвалість.

- Стій!

- Викинь ніж! Викинь його! – кричали поліцейські стоячи на сходинках і оглядаючи посміхаючогося чоловіка в крові.

- Я кулька, я просто повітряна кулька, ось і все. – З усмішкою відповідав він. – Просто кулька.

- Тиша у залі! - Незважаючи на резонанс, суддя намагався тримати емоції присутніх під контролем, оскільки найменше послаблення могло призвести до банального погрому. - Слово надається захисту.

Застибнувши гудзик дорогого піджака, спокійний адвокат з порожнім, але міцним поглядом підвівся з-за столу і почав говорити:

- Людству кілька десятків тисяч років. Ми подолали великий шлях від первісного, печерного життя без законів і соціальних зв'язків до сучасного, демократичного і вільного життя. Цей шлях був не легким. Ми подолали безліч перешкод і витерпіли багато болю і страждань заради свободи слова і рівності. Ми живемо в найсучаснішій і найефективнішій формі уряду — демократії. Саме ця система надає нам переваги, якими досі обділені інші. Її основна особливість це - свобода. Але не лише це відрізняє цю систему від інших. Є ще свобода віросповідання, свобода сексуальної орієнтації, свобода вибору зовнішнього вигляду, гендерної приналежності, раси і навіть віку. За це ми так довго боролися, за це ми страждали і померали, захищаючи наші інтереси перед ворогом. У нашій крові - свобода, у наших думках - свобода, і ми ніколи й нікому її не віддамо. І ось сьогодні у вас є вибір. Прийняти факт свободи і факт того, що людина сама визначає, ким вона є, або ж нав’язати йому, ким вона є за вашею суб’єктивною думкою. Нав'язати йому ваші погляди і ваше бачення, переступивши межу демократії і опинившись у холодних темних печерах кам'яного віку, де не було ні законів, ні свободи. Якщо ви не приймете його таким, яким він себе бачить, якщо ви не приймете факт того, що він не такий, як всі, то ви нічим не відрізняєтеся від інших диктаторів, з якими ви так голосно декларуєте боротьбу. Що ви обираєте? Свободу, чи диктатуру? Перед вами сидить людина, яка заявляє, що вона повітряна кулька. І яке у вас є право заперечувати її уявлення про себе, заперечувати її сприйняття себе у світі та її віру. У вас є вибір. Через одну подію перекреслити всю історію будівництва, адаптації та еволюції демократії, чи прийняти факт того, що це зовсім не людина, а повітряна кулька, яка не є суб'єктом підпадання під закон. Я даю вам хвилину, вирішуйте для себе, чи приймаєте ви факт свободи, факт демократії, приймаєте його таким, яким він є, чи ні.