Глава 5 Соломія

Перший ранок у маєтку почався для Аліни та Надії досить рано.

Дівчата поснідали й одразу вирушили до майстерні, яку їм виділили для роботи.

Приміщення було просторим і світлим. Тут вистачало місця для двох, тож вони могли працювати одночасно, не заважаючи одна одній.

— Ну що, починаємо? — запитала Надія.

— А ми хіба приїхали сюди відпочивати?

— Я на це сподівалася.

Аліна усміхнулася.

— Тоді ти не за адресою.

Вони розклали інструменти й матеріали.

Після роботи над костюмом Ярослава в них залишилося чимало справ: потрібно було привести до ладу робоче місце, перевірити запаси тканин, ниток та інших матеріалів і скласти список того, чого бракує.

— Тут усе непогано, — сказала Надія, перебираючи котушки ниток.

— Так. Але деякі кольори доведеться докупити.

Аліна занесла необхідне до списку.

Вона озирнулася на майстерню.

Ще зовсім недавно вони навіть не думали, що працюватимуть у маєтку графа.

А тепер це стало їхнім новим місцем роботи.

— Ти шкодуєш, що погодилася? — раптом запитала Надія.

— Ні.

— Навіть трохи?

— Ні. А ти?

— Теж ні.

Надія взяла до рук шматок тканини й уважно його розглянула.

— Тут, здається, роботи вистачить.

— На це й розраховуємо.

День поступово минав за роботою.

Дівчата звикали до нового приміщення, розкладали все на свої місця й обговорювали майбутні замовлення.

Ближче до вечора до майстерні зайшов Ярослав.

— Як вам перший день?

Аліна підвела голову.

— Добре.

— Усього вистачає?

— Поки що так.

— Якщо чогось не вистачатиме, скажіть.

— Обов'язково.

Ярослав кивнув і вже збирався вийти, але Надія запитала:

— А замовлення будуть тільки для вас?

Він усміхнувся.

— Не тільки.

— Тоді роботи справді вистачить.

— Я саме на це й розраховую.

Він залишив їх самих.

Надія подивилася йому вслід.

— Здається, без роботи ми тут точно не залишимося.

— І це добре.

Аліна знову взялася за голку.

За вікном повільно сутеніло.

Маєток поступово занурювався у вечірню тишу.

Для дівчат це був лише перший робочий день.

Вони ще не знали, скільки всього принесе їм ця робота.

Після обіду до маєтку приїхала Соломія.

Ярослав саме повертався до свого кабінету, коли почув, як біля входу зупинилася карета.

Він вийшов назустріч і, побачивши бабусю, щиро усміхнувся.

— Бабусю? Ти чому не попередила?

— А хіба я повинна попереджати онука про свій приїзд? — усміхнулася Соломія.

— Могла б хоча б написати.

— Тоді не було б сюрпризу.

Ярослав обійняв її.

— Радий тебе бачити.

— І я тебе, Ярославе.

Він забрав її речі.

— Ти надовго?

— Ще не вирішила.

— Тоді вирішуй на мою користь.

— Подивимося, — хитро усміхнулася Соломія.

Ярослав похитав головою.

— Ти зовсім не змінилася.

— А ти хотів, щоб я змінилася?

— Ні.

Вони зайшли до будинку.

— Як ти? — запитала Соломія.

— Добре.

Вона уважно подивилася на онука.

— Справді?

— Справді.

— Тоді добре.

У цей момент коридором проходили Аліна та Надія. Побачивши Ярослава з незнайомою жінкою, вони зупинилися.

— А це хто? — тихо запитала Надія.

Ярослав помітив їх і представив:

— Це моя бабуся, Соломія.

— Дуже приємно познайомитися, — сказала Аліна.

— Навзаєм, — усміхнулася Соломія.

— А це Аліна й Надія. Вони тепер працюють у маєтку.

Соломія з цікавістю подивилася на дівчат.

— Ті самі майстрині, про яких ти розповідав?

— Так.

— Тоді я вже чула про вас.

Аліна усміхнулася.

— Сподіваємося, тільки хороше.

— Поки що тільки хороше.

Надія тихо засміялася.

— Це вже непогано.

— Згодна, — відповіла Соломія.

Ярослав узяв її речі.

— Ходімо, покажу тобі кімнату.

— Ходімо.

Соломія вже збиралася йти за Ярославом, коли Надія раптом уважніше придивилася до неї.

Щось у її обличчі здалося знайомим.

Вона нахмурилася, намагаючись згадати.

— Що таке? — тихо запитала Аліна.

— Нічого.

Надія ще раз поглянула на Соломію.

Її обличчя вона десь бачила.

Але де саме?

Ярослав і Соломія вже відійшли коридором.

— Ти чого зависла? — запитала Аліна.

— Мені здається, я її десь бачила.

— Може, просто схожа на когось.

— Можливо.

Надія відмахнулася від цієї думки й повернулася до майстерні.

Вона ще не могла згадати, де саме бачила це обличчя.

На портреті.

Але пам'ять поки мовчала.