Вся версія

Повітрулька – фея стихії Повітря – сяяла, парила та підскакувала, сміялась ротиськом та блищала очиськами.

Сертифікат на курси підвищення кваліфікації було отримано. Потенційне трудомістке навчання сприймалось як чергова класнюча авантюра.

Три дні майстер-класів могутніх підкорювачів стихії Повітря давались легко, невимушено, вправно та невтомно.

Майстер-клас по «візерункомалюванню хмарами» приніс ще й премію за найкращий результат під час навчання: було отримано доступ в лавку артефактів, де затаритись можна було усім, що зможеш винести з собою.

Повітрулька плескала в долоні перед розмаїттям різних чарів-барів-позахмарів. Вкотре вибір було зробити вкрай складно…Хвильки-годинки перебування в лавці артефактів породили нові мрії та цілі в Повітрулькіній уяві. Дзвінок об тарелю при вході в лавку артефактів дав зрозуміти, що скоро все зачиниться. Руки стали хапати все можливе…

• Знову понабирала для когось, а не для себе? – почула Повітрулька зза спини голос мага стихії Повітря другої категорії.
• Ага, з посміхом оглянула фея свої здобутки.
• Про себе коли подумаєш? – продовжував лагідний допит маг другої категорії.
• От, коли зірочки роздам дітиськам у сни, от, коли посмішки одягну людям на обличчя, от, коли зупиню всі війни та перепалки, от, певно, тоді…

Маг стихії Повітря другої категорії посміхнувся, намалював якийсь поки невідомий для феї Повітрульки повітряний візерунок та розчинився поміж хмарами…

.. Повітрулька опинилась вдома, ввімкнула пісеньку  зі словами «…хмари вимикай» так, щоб стіни заходили від гучності, та поскакала роздавати свої здобуті артефакти тим, хто був у них нужденний…