Вічне, тимчасове, рідне...

Здається, пальці відпадуть, а руки відваляться зовсім. Але вона все одно несе повний пакет їжі до себе додому і до всього цього дістає ключі з кишені. З неба летить сніг, величезними лаптями сідає їй на голову і зліплює пасма докупи. Та вона намагається триматись.

Піднімається ліфтом на свій поверх. Відчиняє двері. Скидає одяг.

Іде до ліжка і без сил гепається на нього, розкинувши руки в сторони. Очі бездушно дивляться в стелю. До щік прилипають вологі пасма каштанового волосся, на лоба лізе задовгий чубчик. Дівчина замислюється про необхідність запису на стрижку. Паралельно з думками втома охоплює все тіло, але воно хоча б того варте.

Робота важка і напружена, та вона дає дівчині ту саму чудову фінансову незалежність, про яку вона так давно мріяла. Тепер вона може на власні зароблені кошти піти в магазин і купити те, що вона хоче. Або те, що їй потрібно. За цей час вона вже змогла купити новий повідок для свого песика та нову упаковку корму. А для себе — кілька нових книжок та бездротові навушники.

Їй приносить задоволення — радувати себе чимось бажаним. Але у кожної медалі завжди дві сторони.

Їй доводиться поєднувати онлайн-навчання на юридичному та роботу в одному флаконі. Задача не найлегша, та через всі негоди їй вдається.

Хоча часу катастрофічно не вистачає.

Ні на спілкування, ні на свої власні інтереси.

Ті ж самі книжки. Або вʼязання гачком.

Вона любить цю справу — створювати щось прекрасне зі звичайних ниток. Вважає, що найкраший подарунок — це той, що зроблений своїми руками. Їй в радість витрачати свій час та свої сили, щоб потім побачити усмішку тих, кому вона подарує виріб.

І саме в цей важкий період вона понад усе хоче усамітнитись із гачком в руці, під атмосферний серіальчик або музику.

Але навчання на юриста — діло нелегке. Дуже нелегке, та їй все одно подобається. Дівчина ні на секунду не сумнівається, що це — саме те, чим їй хотілось займатися.

Замість творчого процесу вона усамітнюється із горою конспектів і практичних робіт. Скоро сесія, а це означає, що нічний спосіб життя буде їй рідним. Принаймні на найближчі декілька тижнів.

Але поки в неї є можливість, вона встає з ліжка і тягнеться за телефоном. Знаходить в месенджері потрібний чат, вмикає відео-дзвінок. Чекає кілька секунд, а тоді втомлено, але щиро усміхається.

На екрані вона зустрічає втомлене обличчя своєї мами, десь зі сторони лунають радісні вигуки її меншого братика.

А потім — гавкіт.

—Покажи мені її, — каже дівчина і сміється.

Картинка в смартфоні крутиться, перевертається, розмивається. Врешті-решт вона стає на місці, і на екрані зʼявляються темні собачі оченята, а чорний мокрий носик тицяється прямо в камеру.

—Я теж за тобою скучила, — шепоче дівчина.

Вона неймовірно скучає за всіма: за батьками, за братиком та сестричкою. Але, здається, найбільше вона хоче загорнути в обіймах свого песика — самочку джек-рассела.

Вона була її подругою в найтемніші часи і віддушиною після важкого дня в школі. Але життя студентки дуже часто міняла її повсякденність — сьогодні вона в іншому місті, працює, навчається та ночами не спить. А завтра вона вже лежить в рідному ліжку в рідному селі, у вузькому колі родини. І цей немаленький клубок щастя, білий і в коричневу плямку, стрибає навколо неї, дивиться на свою хазяйку із просьбою дати щось смачненьке. Хазяйка знає цей погляд, усміхається, але нічого не дає. Бо не можна. Ветеринар не дозволяє. Тільки збалансований корм, і нічого зайвого.

Вона сумує за песиком.

В погоні за гарним життям та знаннями доводиться чимось жертвувати.

Вона пожертвувала компанією свого найліпшого друга.

Так, у неї є одногрупники. Але з ними можна тільки обговорити останні новини або домашні завдання із предметів. Про почуття з ними не поговориш.

Є найкраща подруга, але й та живе за кордоном. З нею про моральний стан можна поспілкуватися, але не завжди випадає нагода. І це сумно.

Сумно, та вити вовком бажання не виникає.

Дівчина прекрасно знає, що все це відбуватиметься лише деякий час.

Люди приходять і йдуть.

Сьогодні робота є, завтра немає.

Кажуть, що все в наших руках, але інколи руки не можуть втримати того, що просто приречене піти. Багато чого в нашому житті тимчасове. Треба дуже постаратись, щоб бодай якась річ лишилась назавжди.

Та дівчина точно знає: те, що вона любить, і ті, кого вона любить, ще дуже надовго із нею.

Вона ще деякий час спілкується з мамою, потім втомлюється. Прощається, завершує дзвінок і виходить на балкон. Із вікна видно снігопад. Дуже сильний снігопад, що не збираєтбся закінчуватись. Темрява ночі загорнула в свої обійми вулицю, люди майже не видніються, вуличні ліхтарі не горять. Місяць — єдине джерело світла.

І раптом зʼявляється ще одне.

Значно яскравіше джерело.

Зірка.

Зірка пролітає небом, залишаючи по собі широкий світлий шлейф.

Дівчина не сильно вірить в знаки всесвіту, але зараз, в період підготовки до різдвяних свят в ній починає мерехтіти якесь незнайоме почуття. Немов їй дуже сильно хочеться чогось більшого.