Струни, ноти і чашка какао

—Гей!

Рудий клубочок щастя залишив їй напамʼять  невелику подряпину своїм кігтем, просто ставши лапами на коліна хазяйки. Ох ці котики — випускають кігті тоді, коли це зовсім нікому не потрібно.

—Нахаба мала. Йди сюди, — з усмішкою вимовляє хазяйка і бере кота на руки. Той лягає на її плече, майже мовчить, лише чути, як він муркає.

Тиша стоїть в кімнаті. На вікні сяє гірлянда, за вікном — глуха і сліпа ніч, та при світлі зірок видно, як літають велетенські сніжинки. Цього року зима вдалася.

Раптом кіт виривається із рук дівчини і стрибає на підлогу. Розмахуючи хвостиком, злегка пихає собою двері і виходить з кімнати, віддаючи себе улюбленим котячим справам.

—Надобраніч, — тихо каже йому юна хазяйка, усміхаючись. Хоча їй дуже добре відомо, що спати її котик точно не збирається.

Тепер вона одна в кімнаті. Ніхто не дивиться, ніхто не чує.

Вночі ніхто до неї не навідається.

Так для неї звучить щастя. Буде тихо.

Дівчина роздивляється стіни, ліжко, шафу...

А потім кидає ковдру на підлогу і вмощується на неї коло самісінького вікна, аби бачити переливи снігопаду. Бере з тумбочки біло-червоне керамічне горнятко з какао, яке навіть не встигло бодай трішки охолонути.

Дивиться у вікно.

Біла холодна посипка осідає на землю і — невже? — не тане. Зима таки вийде вдала.

Заворожена зимовим дивом та зоряним небом, дівчина вмикає музику, бере зошит і виписує на ньому нові рядки. На ліжку вже залишилися три-чотири аркуші, зверху донизу списані чорною кульковою ручкою.

Слово, слово, закреслене слово.

Знову слово, знову закреслено.

Натхнення — штука нелегка. Хай там як багато її буде, на ідеал всіх ідеалів можуть піти місяці, а то й усі десятиліття.

Але вона знала, що ідеальне для неї.

Лишилось тільки сформувати це в гідний уваги витвір мистецтва.

Вона завʼязала короткі світлі коси в малесенький хвостик на потилиці, аби в очі не лізло, і знову повернулась до зошита.

Тепер нові чорнильні рядки виходять самі собою. Вона наче не веде ручку — ручка веде її. Чому так не вийшло з першого разу? Чому все найкрасивіше дається лише тільки за декілька спроб? Але нехай — іноді воно того варте.

Слова народжуються на чистому аркуші.

А за ними в її голові прилітає мелодія. В душі усе завмирає.

Дівчина думає над словами, над мелодією, увесь час дивлячись в сторону своєї гітари, що опиралась на шафу. Лише кілька рядків, кілька спроб, трохи роздумів — і можна буде взяти інструмент та реалізувати цю шалену для всіх затію. Але для неї — таку омріяну?

Чому часом люди сприймають свої геніальні ідеї за божевілля? Суспільство звикло іти за системою, тим самим навчилося вбивати свої бажання. І бажання та мрії інших заразом. Але вона змогла зламати хоча б одну ланку цієї системи.

Хоча б для самої себе.

І він допоміг їй у цьому.

Він — не обʼєкт її зітхань.

Він — її кумир. Людина, яка живе тим, що любить. Людина, яка досягла бажаного попри всі негаразди і всі криві слова у свою сторону.

Людина, що сяє. І ділиться всіма холодними та теплими відтінками своєї душі на сцені.

Перший і єдиний погляд на нього — і вона збагнула, що також чогось хоче. Що також чогось варта.

Після того, як вона ознайомилася з його творчістю від А до Я, згадала свої вміння, свої бажання, свої мрії...

Те, що вона любить...

І за деякий час раптом зрозуміла, що думка інших для неї перестала бути важлива. Її цікавили власні думки.

«Я не хочу чогось від когось. Я хочу чогось від самої себе» — тепер її девіз.

Вона ставить крапку на папері, піднімається, бере гітару і сідає назад під вікно. Сніг не припиняється, але тепер до нього приєднується зірка, що падає.

Дівчина усміхається і розуміє — Всесвіт чує її бажання.

Передріздвяне диво також до неї небайдуже.

«Музика — моє життя» — подумки промовляє вона, обережно торкається струн і поступово реалізує мелодію, що чула у своїй голові.

За кілька годин народжується ще одне диво музики. Пальці відпускають струни. Усмішка не сповзає з її обличчя.

Очі заплющуються. Вона уявляє, як у майбутньому цей крик душі буде звучати на всю країну.

В свої пʼятнадцять вона вже твердо знає, чого хоче.

Її душа — це музика.

Її поклик — музика.

Її мета — говорити Всесвіту про свої почуття.

Але не розмовами.

Музикою...

Jann - Body Temperature