Глава 80: Повний розрив (знову)

Ось цей день і настав. Якби я міг відчувати страх, я б сказав, що мені страшно. Але я відчуваю лише важке віддалене коливання тривоги, яке не може зрозуміти жодна людина. Дуже непросто вічно спостерігати за подіями, на які не можеш ніяк вплинути.

З-за рогу виїхав чорний "Aston Martin Rapide" та повільно зупинився біля заваленого старими меблями заднього подвір'я будинку, з якого щойно вибрались Олена з Наскісом. Це був Герберт. Він не став глушити мотор. Натиснув на кнопку і задні двері самі відчинились.

- Очманіти, - сказав Наскіс. - Мені страшно своїми брудними штанями сідати в таку тачку.

- Не переймайся, - відмахнувся старий. - У Істрана, після підвищення, автопарк почав рости як на дріжджах. В нього таких ще штук шість.

Втікачі не стали довго вагатись і одразу заскочили всередину. Натуральна шкіра затерлась брудними розводами з темного підвалу. Клімат-контроль в салоні різко освіжив забитий перегаром ніс Наскіса.

Герберт натиснув на газ та миттєво розігнав автівку до ста кілометрів на годину. Пасажири втиснулись в сидіння. Двигун гудів м'яко, волокнисто, навіть дещо розбещено, на фоні виснажених людей всередині. Істранівський кітч тут виглядав як випадкове знущання.

- Розказуйте, - поглянув у дзеркало заднього виду Герберт. - Що там у вас сталось?

- Федерали знайшли мій притулок, - насупився Наскіс. - Суки... все через того пихатого мудака, Лунко Бомбу. Досі не можу прийняти, що смердючий вампір керує копами!

- В житті багато несправедливості, - сказав старий вампір. - Я знаю, про що кажу.

Олена нахилилась вперед, до його вуха.

- Зможеш знайти нам безпечне місце?

- Так. Мій дім.

- Ні, ні, ні! - покрутив головою детектив. - Не можна. Якщо федерали знайшли цю діру, то і твою, і Оленину квартиру, ймовірно, вони також вислідили.

- Це лише припущення, - сказала вона.

- Останнє, що я хочу зараз, це безглуздо ризикувати. Я без п'яти хвилин інвалід. Зараз я сама беззахисна людина в цій автівці. Мені потрібне точно безпечне місце, де я зможу відновитись.

Герберт тихо зітхнув. Весь день до цього він мріяв про зустріч з доктором Кардіометріні, а тепер вимушений вплутуватись в якісь божевільні інтриги, які йому зовсім не подобались. З іншого боку, Наскіс та Олена для нього не останні люди, про них потрібно було попіклуватись. В першу чергу, для свого ментального стану.

- Ох... є в мене одне місце.

- Правда? - підняв брови Наскіс.

- Так, я відвезу вас до моєї сестри. Вона добра людина, зможе про вас попіклуватись.

- Не знала, що в тебе є сестра, - вражено відреагувала Олена.

- Ми не бачились багато років. Тільки нещодавно відновили зв'язок.

- Ну... круто, напевно.

Впершись лобом в бокове скло, Наскіс додав:

- Сподіваюсь, Містер Секс там не хернею займається.

- Хто?! - обернувся Герберт.

- Не питай. Це один з мисливців на вампірів. Пішов особисто валити Лунко.

А ось це вже було не дуже добре. Старий не був готовий до таких неочікуваних перепон на своєму шляху. Йому вистачило Містера Грома, ще один мисливець міг встати поперек горла. Особливо в місії, яка стосувалась зіткнення з його босом, Гансом Кардіометріні.

Але потім Герберт ще трішки поміркував, склавши в голові пару нових логічних, з його точки зору, висновків. Якщо ватажок мисливців відправився в Канігсбург, то очевидно, що він прибуде не сам. Потрібно було готуватись до цілої навали мисливців. В цьому питанні Герберт розраховував лише на удачу.

- Гей, там хтось несеться збоку, - підмітила Олена.

- Де? - спитав Герберт.

Бронемашина нацгвардції влетіла в бік Астон Мартіна, ледь не розколовши його навпіл. Автівка збила ліхтар. Іскри вибухом розсипались по асфальту. Але сила потягла її ще далі, впечатавши в стіну офісу випадкового нотаріуса. Це була засідка.

Удар був болючим. Дуже. Але не менше болю відчув Андрій, побачивши, як куля влучила його дівчині в обличчя. Куля, випущена його матір'ю.

В ту мить Єва діяла рішуче. Не вагалась, не боялась. Вона просто була шокована тим, що побачила. І спробувала захистити свого сина. Аліну не вбила куля. Срібного напилення на головці виявилось недостатньо. Її лоб розбило, вона втратила свідомість, але вижила. Кров стікала про скроням та розмішувалась із заплутаним волоссям.

- Я їду у відділок, - почала підходити Єва. - І ти їдеш також.

Андрій не міг нічого відповісти. Його трясло та морозило, але він не зрушував з місця до тих пір, поки матір не схопила його за руку.

- Зараз сюди збіжиться купа людей. Озброєних і випадкових роззяв, - продовжила вона. - Я покажу їм своє посвідчення, опишу ситуацію. Потім... нас посадять в машину і заберуть звідси. Можеш поки нічого не говорити, просто слухайся.

Все це пролітало мимо вух хлопця. Він продовжував розгублено дивитись на нерухоме тіло Аліни. Його матір знову грубо старалась відновити контроль, перетворювала кожне рішення на інструкцію. Це вже не дивувало. Йому лише дуже боляче від того, що він не зміг врятувати Аліну від "рішень" своєї мами. Було вже пізно. Все згоріло на очах.

- Ти мене чуєш? - перепитала Єва.

Андрій повільно перевів погляд на неї.

- Ага...

Через секунд п'ятнадцять на шум пострілу реально збіглись гвардійці. Побачили тіло свого товариша та підстрелену дівчинку на траві. Єва все їм пояснила, а потім вони перепровірили її слова через власний ДНК-тестер. Так, перед ними була мала вампірка і так, вона вбила двометрового солдата одним ударом.

Аліну не добили. Її зв'язали срібними хомутами та погрузили в автозак, накинувши на голову чорний мішок. Єву з Андрієм забрали також, але як свідків та жертв. Вона готова була зустрітись зі своїм начальником прямо сьогодні. Вона збиралась розповісти Ордону Степаненко всю правду.

І це все поки за два квартала від самого відділку, Містер Секс готував свою атаку на Лунко Бомбу. М'який запах свіжої кави та випічки заповнював приміщення. Мисливець сидів за круглим столиком та попивав ароматний напій. Це була ділова зустріч у самому непримітному місці для осередку насильства - хіпстерському кафетерії.