Глава 79: Болючі удари в спину

Що якщо я скажу вам, що час почав звужуватись? Події все швидше стікаються в одну точку. Я буду прямим, але скажу, що мій син гадки не має, на що він себе прирік. Всі ці витівки - це не ігри. Розрізнені сторони конфлікту сходяться разом саме у ці важкі дні. І зараз я можу лише пожаліти Герберта.

Хоча конкретно в цю мить, не про нього. Нам потрібно зазирнути у інше місце. Навпроти будинку Єви Карт стояла непримітна сіра автівка, прихована за контейнерами для сміття. Два федеральних агенти досиджували нічну зміну прослуховування її дому та чекали на ротацію від напарників, які вже другу годину затримувались десь біля вокзальної чебуречної.

- У мене так скоро геморой вилізе, - сказав один, допиваючи банку енергетику.

- Якщо буде боляче, у мене в сумці завалялась пачка свіжих свічок, - заговорив другий агент.

- Та я гоню. Не сприймай все так серйозно.

- Здоров'я це не жарти. Після тридцяти треба активно слідкувати за перистальтикою кишки.

Перший викинув банку у вікно, поціливши в сміттєвий контейнер.

- Після тридцяти треба активно слідкувати за своїм сраним язиком, - невдоволено гримнув він.

Єва дивилась на них через жалюзі вікна у кімнаті сина. За останні три дні вона вже пристосувалась до невпинного слідкування. Спілкується зі всіма оточуючими загальними фразами, їздить тільки на роботу, в магазин і додому. Довелось, звичайно, трішки побрехати на допиті, але тут як з уколами в школі - три хвилини сліз і можна йти.

- Вони там? - спитав Андрій.

- Вже майже заснули, - відлипла від вікна мати. - Їхні братани ніяк не приїдуть.

- Чому ти їх не проженеш? Це стеження незаконне!

Єва помотала головою.

- Не зовсім. Воно законне заднім числом. По документах, вони взагалі слідкують за Наскісом та його потенційними притулками, а не за мною.

- Скоти! Я повірити не можу, що вони могли так підставити дядька Наскіса.

Їй нічим було заперечити. Вона сама була обурена, коли дізналась, що сталось. Лунко Бомба - вампір, але з великою владою у відділку поліції. Якщо його привселюдно звинуватити, можна миттєво померти. Єва не могла собі дозволити такий ризик. Вона виношувала в голові план, зустрістись зі своїм босом Ордоном Степаненко та все йому розповісти. Так, Єва гадки не мала, що він також вампір.

- Ми відновимо справедливість, - сказала вона.

- Але як? - спитав Андрій.

- Мій керівник може мені допомогти. Але я не можу просто взяти і подзвонити. Сволоти слухають кожну секунду.

Хлопець сперся ліктем на стіл, сидячи на комп'ютерному кріслі.

- Добре, що хоч той мікрофон, що вони у вітальні встромили не дістає сюди.

- Вони навіть туалет наш прослуховують. І я не можу нікому на це поскаржитись, - Єва була дуже зла, через все, що відбувалось. Це забирало в неї відчуття контролю. І дуже сильно.

Потім вона знову виглянула у вікно. Примружила очі. Голови агентів позакидались назад - вони нарешті заснули. Їхнє хропіння долітало аж до будинку.

- Нарешті можна розслабитись, - сказала Єва.

- Сплять?

- Ага.

Андрій встав з крісла.

- Ну і добре. Можу спокійно піти до Аліни.

Матір обернулась до нього.

- Ти казав, що був у неї вдома та бачився з її батьками. Хто вони?

- Та... звичайні люди. Не можу нічого такого сказати. Батько там... трішки з приколом, але взагалі, нормально все. Це не бандити і не наркомани.

- Добре, - кивнула Єва. - Мене це влаштовує. Тільки будь обережним, як будеш йти до Аліни. Не хочу, щоб її сім'ю також втягнули в це абсурдне переслідування.

- Все буде добре. Я обіцяю.

Очевидно, що Єва не могла просто поскаржитись своєму керівництву на це стеження. Їй потрібно було щось, із чим потенційно можна звернутись до суду. Саме тому вона, кожні п'ять годин робила фотознімки усіх автомобілів, що слідкували за нею вдома та їздили хвостом.

Цього разу вона також вийшла з дому та сфотографувала машину зі сплячими агентами. Але тепер зробила це з більш близької відстані, щоб зафіксувати їхнє "ставлення до роботи". Такий знімок можна буде потім пред'явити вже не в суд, а безпосередню босу цих клоунів. Подвійна вигода, можна боротись в різні боки.

- Що ти робиш? - схопив її за руку син, вискочивши з дому.

- Компромат, Андрію. Роблю компромат.

Від цих балачок федерали попрокидались. Почали гучно сопіти та протирати пальцями залиплі очі. Гойдались від втоми як маятники.

- Що за хрінь? - спитав один із них, той що грубий.

- Можете далі спати, - сказала їм Єва. - Я не буду заважати.

- Скигліть скільки хочете, - додав другий. - Вам від правосуддя не втекти.

Вони завели автівку та поїхали геть. Їм було заборонено потрапляти на очі об'єкту спостереження.

А тепер можна і до Герберта повернутись. Тим паче, він все-таки почав активно діяти. Його план з приманкою Ганса в Канігсбург справді був нетривіальним, і я не можу це проігнорувати. Він використовує мене, як гачок для старого ворога. Як я й казав, Герберт гадки не має, в яку гру вплутується, але це його рішення. Мені можна лише його коментувати та описувати. Впливати я не можу.

- Ну що, ти задоволений? - нахмурився Містер Грім, сидячи біля радіоприймача. - Я сказав все, що ти хотів. Поверни мені кінцівки.

- Навіщо? Щоб ти роздер мене на шмаття? - хмикнув старий. - Твій шлях закінчений. Ти непотрібен цій історії, ким би ти там себе не вважав.

Мисливець розлютився.

- Таких як ти, я сотнями поклав в могилу.

- Так, разом з десятками звичайних людей. Від тебе більше проблем, ніж користі.

- Я обов'язково завалю тебе, Гер...

Не встиг договорити Містер Грім. Герберт відірвав йому голову та викинув її в урну. Крок був зроблений, тепер залишилось дочекатись прибуття доктора Кардіометріні. Він точно знав, що той прибуде. Можна навіть не знати, коли саме та куди, той псих сам себе видасть.

- Окей, я зрозумів, - зайшов на кухню Істран, - але куди тепер дівати цього випатраного лося?